Сполучені Штати Америки та Ізраїль не досягли основних цілей війни проти Ірану: режим у Тегерані не було повалено, а ядерна загроза так і не була повністю усунута. Однак, якщо поглянути ширше, Іран вийшов із трирічного конфлікту значно ослабленим, а позиції США на Близькому Сході — посилені.
Як повідомляє видання “Хвиля”, такого висновку дотримується Джеймс Джеффрі — колишній дипломат, який працював у семи адміністраціях США та займав посаду спеціального представника з питань Сирії, у своїй колонці для Foreign Affairs.
За словами автора, більшість у Вашингтоні поставилася до угоди про перемир’я скептично. Операція “Epic Fury”, яка тривала з кінця лютого, була спрямована на зміну режиму та ліквідацію ядерної програми Ірану, але цих цілей досягти не вдалося. Джеффрі радить розглядати не окремий епізод, а весь конфлікт, що розпочався з нападу ХАМАС на Ізраїль у жовтні 2023 року.
Саме таким є підхід Державного департаменту США. У документі, який обґрунтовував операцію, конфлікт названо «черговим раундом тривалого міжнародного військового протистояння з Іраном».
За оцінкою Джеймса Джеффрі, мережа іранських проксі перебуває в руїнах. Головні факти:
– Залишки ХАМАС підтримують перемир’я в секторі Гази.
– Проіранські формування в Іраку та хусити майже не втручалися в конфлікт.
– Ізраїль завдав нищівної поразки Хезболлі.
– Вперше за понад 40 років Ліван погодився на прямі переговори щодо роззброєння цієї організації.
– Ізраїльські війська контролюють ліванську територію аж до річки Літані.
Військові втрати Ірану Джеффрі охарактеризував як руйнівні. За інформацією Пентагону, з 28 лютого США уразили понад 1500 об’єктів іранської системи протиповітряної оборони та 1250 складів із дронами й балістичними ракетами. Сам Іран оцінив завдані збитки у 270 мільярдів доларів.
Єдиним значним досягненням Тегерана вважається тимчасове перекриття Ормузької протоки. Проте, на думку автора, і цей козир поступово втрачає свою цінність. Ціни на нафту зросли приблизно на 50%, тоді як ембарго 1973–74 років підняло їх більш ніж на 300%. Світ оперативно знайшов способи обходу:
– Експорт сирої нафти зі США у травні сягнув рекордних 5,6 мільйона барелів на добу.
– Саудівська Аравія прокачує до 7 мільйонів барелів на добу трубопроводом, що обминає протоку.
– Об’єднані Арабські Емірати будують власний альтернативний маршрут експорту.
Ключовим випробуванням, на думку автора, залишається доля іранської ядерної програми. Відповідно до меморандуму, Іран зобов’язався лише вести переговори щодо неї та розбавити запаси урану, збагаченого до 60% — рівень, небезпечний близькістю до військового застосування. Джеффрі переконаний, що санкції та реальна загроза нових авіаударів дають Вашингтону важелі для досягнення сталих обмежень на збагачення урану, на відміну від ядерної угоди 2015 року, яка не гарантувала подібних довгострокових обмежень, адже обмеження мали почати скасовуватися ще цьогоріч.
Під час тривалої кризи союзники демонстрували напругу:
1. Країни Перської затоки забороняли використання своїх авіабаз для частини американської авіації.
2. Європейські партнери висловлювали невдоволення через відсутність консультацій.
3. Вашингтон критикував Ізраїль за операцію у Лівані.
Водночас, Джеффрі вважає, що опинитися їм ніде: прем’єр-міністр Нетаньягу ізольований і не має іншого солідного покровителя, а країни Затоки не мають іншого вагомого союзника у боротьбі з Іраном. Експертка Дана Строул у Foreign Affairs попереджає, що адміністрації Сполучених Штатів доведеться системно змінити підхід до взаємодії з регіональними партнерами.
Що стосується саміту G7 у середині червня, він відзначився відносною злагодженістю учасників. Тоді колишній президент США Дональд Трамп погодив з позиціями арабських лідерів стосовно Ірану та підписав комюніке з чіткою підтримкою України.
Рішення завдати удару по Ірану Джеймс Джеффрі характеризує як неповне. Він порівнює його з наказом президента Трумена про Північнокорейську кампанію вздовж річки Ялу в Кореї, а також із війнами Джорджа Буша в Афганістані та Іраку — амбітними, але не завершеними перемогами. Проте підсумок трирічного протистояння, на його переконання, відкотив назад значні досягнення Ірану, здобуті за два попередні десятиліття.
Зараз завдання полягає не в недосяжній остаточній перемозі, а в збереженні досягнутого рівня та гарантії того, що Іран залишатиметься слабшим порівняно з позиціями 2023 року, підсумовує Джеймс Джеффрі.
