Декомунізація в Україні: як змінилися назви міст і сіл 10 років тому
У 2016 році Україна пережила найбільшу хвилю масових перейменувань з часів здобуття незалежності: майже тисяча населених пунктів, включно з двома обласними центрами, отримали нові назви. З радянських мап зникли десятки «ленінів», «кірових», «чапаєвих» та «петровських». Сьогодні варто пригадати, як насправді проходила декомунізація – від запальних громадських дискусій до спроб повернути старі назви.
Що було до декомунізації?
Після розпаду Радянського Союзу в Україні збереглося дуже багато топонімів із радянськими іменами: села, міста, райони, а іноді й цілі області носили назви на честь радянських лідерів чи діячів комуністичної епохи.
Окрім поширених імен, траплялися навіть дивні, ідеологічні найменування, наприклад, «Зоря Комунізму», «Третій Інтернаціонал», «Паризька Комуна», «Шлях Незаможника» чи «Радянська Дача».
Лише деякі населені пункти встигли змінити свої назви ще наприкінці 80-х чи на початку 90-х років, але навіть у 1990–2015 роках більшість змін стосувалися невеликих виправлень у написанні, а не реальних перейменувань.
Проте Революція Гідності, анексія Криму та початок війни на Донбасі зробили питання декомунізації надзвичайно актуальним. Адже сепаратистські рухи часто апелювали до радянського минулого.
Як працював механізм перейменувань?
Після виборів восени 2014 року почали приймати пакет із чотирьох законів про декомунізацію. Головними ініціаторами стали Володимир В’ятрович із Інституту національної пам’яті та нардеп Юрій Шухевич, син генерала УПА Романа Шухевича.
Ключовий закон, ухвалений 9 квітня 2015 року, забороняв пропаганду комуністичної та нацистської символіки і визначав процедуру перейменувань:
- Місцева влада мала провести громадські слухання і подати свої пропозиції у протягом 6 місяців після початку дії закону.
- Верховна Рада мала ухвалити рішення про перейменування протягом 3 місяців після завершення цих строків, використовуючи пропозиції місцевих рад або рекомендації Інституту національної пам’яті.
Закон набув чинності 21 травня 2015 року, отже пропозиції повинні були бути подані до 21 листопада 2015, а рішення – до 21 лютого 2016-го. Однак подання назв затягнулось, тому перейменування було здійснене хвилями, і основна – з тисячами нових найменувань – відбулася в 2016 році.
Перейменування з гострими дискусіями
У більшості випадків перейменування пройшли мирно. Часто просто прибирали слово «Червоний» з назв, і села отримували цілком нейтральні чи поетичні назви: «Березовий Гай», «Промінь», «Ранок», а «Червоний Жовтень» став лагідним «Жовтеньке».
Деякі міста повернули історичні імена, відійшовши від радянського минулого:
- Артемівськ став Бахмутом
- Цюрупинськ отримав назву Олешки
- Дніпродзержинськ перейменували на Кам’янське
Інші міста отримали логічні, сучасні назви: наприклад, портове місто Іллічівськ стало Чорноморськом, Красноармійськ отримав ім’я Покровськ, а Димитров перейменували на Мирноград.
Втім, деякі громади довго не могли домовитись і змінювали свої назви в атмосфері неабияких суперечок.
Історія Дніпра: від Дніпропетровська до сучасної назви
У Дніпропетровську 2015 року домінував «Опозиційний блок», тому місцева рада просила зберегти назву, переконуючи, що вона позбавлена радянських конотацій і присвячена апостолу Петру.
Для голосування запропонували 9 варіантів, серед яких були і «Дніпро», і «Січеслав», і навіть «Новий Кодак». Однак результати опитування було визнано недійсними через спроби фальсифікацій.
Тому Верховна Рада 19 травня 2016 року ухвалила рішення про перейменування міста на Дніпро – назву, яка вже була популярною у побуті. Але це рішення викликало незадоволення частини громади і політичних сил.
Довгий шлях Кропивницького
Кіровоград, названий на честь радянського діяча Сергія Кірова, мав найбільш складний шлях дерусифікації. Під час громадських слухань було запропоновано сім варіантів нових назв, серед яких:
- Єлисаветград
- Кропивницький
- Златопіль
- Козацький
- Благомир
- Ексампей
- Інгульськ
Обговорення тривали понад рік, супроводжувалися протестами. І нарешті 14 липня 2016 року Верховна Рада затвердила назву «Кропивницький» – на честь видатного засновника українського театру.
Проти зміни назви виступали представники «Опозиційного блоку», а нардеп Сергій Ларін навіть подав кілька позовів до судів, але в січні 2021 року Верховний Суд закрив справу.
Горішні Плавні – як Комсомольськ отримав історичну назву
У місті Комсомольськ (Полтавська область) місцева влада довго не могла визначитися з новою назвою, намагаючись перекроїти стару, пропонуючи фантастичні розшифрування абревіатури «КОМСОМОЛЬСЬК».
Серед варіантів пропонували «Борисфен», однак безуспішно. Врешті-решт Верховна Рада перейменувала місто на «Горішні Плавні» — за історичною назвою села, що існувало на цій території.
Місцева влада намагалася оскаржити це рішення, але безуспішно. Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив, що повернути попередні назви вже неможливо.
Факти й цифри: чого позбулись на карті України?
У 2016 році було перейменовано сотні населених пунктів на честь вождя революції та інших радянських діячів. Вибіркова статистика:
- 94 населені пункти — на честь Володимира Леніна;
- 69 — на честь Григорія Петровського;
- 45 — пов’язані з Сергієм Кіровим;
- 32 — на честь Василя Чапаєва.
Також декомунізації піддалися місця, названі на честь Артема, Фрунзе, Дзержинського, Свердлова, Куйбишева та навіть Надії Крупської — дружини Леніна.
Що з обласними назвами?
Області Дніпропетровська та Кіровоградська офіційно досі зберігають старі назви, адже для їхньої зміни необхідні зміни до Конституції України. Перші голосування не набрали достатньої підтримки, а зараз перешкодою став воєнний стан, який забороняє вносити конституційні поправки.
Однак перейменування міст, сіл, вулиць і скверів – це не лише зміни на карті. Важливим наслідком стало усвідомлення проблем місцевого самоврядування, адже слухання з перейменування часто ставали платформою для обговорення потреб і незалежності громад.
Для багатьох людей це стало приводом замислитися над тим, що саме від них залежить, хто керує їхніми містами і селищами, і якими мають бути їхні представники у владі.
Що залишилось у пам’яті й сьогодні?
Нині більшість нових назв міцно прижилися і звучать природно. Молоде покоління нерідко навіть не знає колишніх радянських назв – таких, наприклад, як Іллічівськ, Орджонікідзе чи Дніпродзержинськ.
Водночас Росія категорично ігнорує українські перейменування і продовжує використовувати історичні радянські найменування у своїй риториці та документах.
Коли російські війська захоплюють українські території, перше, що вони роблять — повертають старі радянські назви на в’їздах до цих населених пунктів. Цей факт яскраво свідчить: де-радянізація — це не просто бюрократична процедура, а важливий символічний крок у зміні світогляду українського суспільства.
Саме цю трансформацію намагається зупинити ворог, повертаючи стару ідеологічну символіку. Українцям же залишається цінувати і зберігати досягнення декомунізації, які стали частиною сучасної ідентичності країни.
