Як війна на тлі бомбардувань змінює життя і надії іранців
Перші вогні на рідній землі – від радості до розпачу
Коли Ізраїль і Сполучені Штати вперше скинули бомби на Тегеран, рідне місто Аріана, він відчував справжнє піднесення. Здавалося, що настав кінець майже п’ятидесятирічному жорстокому режиму. Проте вже через тиждень вибухи, що осявали нічне небо, а токсичний дим задушливо обпік шкіру, змусили його сумніватися.
“Вони влучили всюди… Ніч перетворилася на ранок, а ранок – на ніч,” – розповідає 33-річний Аріан, який через страх переслідувань просив не називати його повне ім’я. “Люди втрачають надію, як і я.”
Подвійний страх: між агонією війни та гнітом режиму
Уся країна – понад 90 мільйонів людей – опинилася в пастці між двома жахливими реальностями:
- Американські та ізраїльські вибухи руйнують інфраструктуру, закликаючи іранців до визволення;
- Правлячі еліти загрожують кривавою розправою тим, хто насмілить відповідати на цей заклик.
Відомий іранський економіст Мохаммад Мальджуо висловив думку, що війна не відкриває дверей для реформ і не дає надії на свободу. Тим часом в Ірані повторюються кошмарні сцени: палаючі вулиці Тегерана, матері з дітьми в дрожах ховаються у ванних кімнатах, а школи залишаються зруйнованими.
Постійна криза: війна в тіні економічного виснаження
Іранці і так відчували наслідки розгортання економічної кризи, що ще більше загострилася після 12-денної війни з Ізраїлем у червні минулого року, до якої долучалися й американські літаки. Після цього, у січні, розгорнулася жорстока розправа з загальнонаціональними протестами, що залишила тисячі загиблих і глибоку розколотість суспільства.
Від закликів до повалення до нових загроз
28 лютого, коли почалися авіаудари по столиці, тодішній президент США Дональд Трамп закликав іранців повстати, обіцяючи “свободу на відстані руки”. Однак уже через тиждень після вбивства верховного лідера Аятоли Хаменеї, Трамп висловив бажання впливати на обрання нового керівника. Влада миттєво призначила наступником сина загиблого лідера – жорсткого клерака Моджтабу Хаменеї.
Іранські правоохоронці вийшли на державне телебачення зі загрозами: демонстрантів будуть вважати агентами Ізраїлю, застосовуватиметься “наказ стріляти на ураження”, що рідко звучало так відкрито.
Життя під постійним прицілом: реакції населення
Після початку війни, видавництво Асу, що друкує перською, запрошувало жителів Тегерана анонімно висловити свої почуття. Відповіді відображали хаос думок:
- Надія, що хаос може зруйнувати режим;
- Страх і розпач від руйнувань і втрат.
“Ми живемо у світі, де панують і страх, і надія, але страхів значно більше,” – зізнався один з респондентів.
Хоча американські та ізраїльські удари продовжуються по військових та розвідувальних об’єктах по всій країні, влада тримає контроль над ідеологічними силами безпеки. Звичайні люди бачать на вулицях велику кількість басиджівців – міліції в цивільному, які проїжджають на мотоциклах, скандуючи релігійні гасла.
Протистояння в умовах тотального контролю
Інтелектуальні та безпекові служби продовжують пильнувати за проявами інакомислення. Фарзад, житель елітного будинку в Тегерані, розповів, що після того, як сусіди святкували смерть аятоли, адміністрація будинку прийшла з попередженням про можливі обшуки.
Контроль посилюється:
- Нові блокпости розповсюджуються містом;
- Державні повідомлення у месенджерах закликають підтримувати владу і вказують на фото- та відеозйомку;
- Погрози насильством у випадку “порушення безпеки”.
Більшість населення майже відрізана від інтернету, що ускладнює розуміння реальної ситуації.
Невіра в інформацію та глибокий страх
Інженер Амір Хоссейн Багері написав у Facebook, що не довіряє ні офіційним ЗМІ, ні іноземним новинам, оскільки обидва приховують масштаби страждань цивільних. За останні дні вибухнули паливні склади, чорний дим пішов над Тегераном, а також було атаковано опріснювальну станцію на тлі гострої проблеми з водою.
Командування США попереджало городян залишатися вдома, звинувачуючи іранські сили у використанні цивільних об’єктів для оборони. Це лише посилює почуття безпорадності та страху серед мешканців.
Життя «між страхом і надією»: особисті історії
Казем, торговець із базару Тегерана, став свідком паніки на дорозі через несподіваний блокпост, що змусив водіїв розвертатися і їхати у зворотньому напрямку. Люди боялися, що “зараз почнуться бомбардування”.
Махса, 39-річна підприємиця, поділилася враженнями про втрату контролю: “Нам довелося прийняти, що майже всі важливі рішення за нас.”
Деякі іранці, особливо в Курдистані, де етнічні курди споконвіку потерпали від утисків, живлять певну надію на зміни через війну. Омід, 28-річний художник, визнає, що збиття урядових об’єктів викликає в них “тиху радість” за умови, що цивільні не постраждають.
Порожнеча після руйнувань: про що мріють сьогодні іранці
Пейман, цифровий підприємець із Тегерана, вважає, що ціну свободи вже занадто завищено. Вдома він без діла спостерігає руйнацію країни, все більше побоюючись за майбутнє. Зруйновані поліцейські дільниці викликають сумніви навіть у здатності впорядкувати хоча б дрібну злочинність.
Він підкреслює, що незалежно від того, хто прийде до влади, країна потребує інституцій, що працюють:
- Поліція
- Розвідка
- Військові училища
Спочатку Пейман уявляв собі кооперацію протестувальників з американськими й ізраїльськими військами на кшталт співпраці Москви і Вашингтона у Другій світовій. Але нинішня реальність відрізняється, і він сумно констатує: “Іран повільно перетворюється на руїни.”
