Так, на цей момент існують дві лінії конфлікту. Першу очолює європейська Україна, тоді як Росія, за інформацією розвідок, прагне відкрити другу. Втім, ця друга лінія протистояння не відповідає уявленням про масштабну військову агресію – танкові колони, що рухаються на Вільнюс, не передбачаються.
Другий фронт уже функціонує, але Європа уникає офіційно визнавати його війною.
Факти останніх місяців свідчать про серйозність ситуації:
1. Дрон із вибухівкою влучив у крило українського літака Ан-124 в аеропорту Лейпцига, що спонукало Німеччину вперше офіційно вказати винуватця – Росію.
2. Крилата ракета Х-101 пролетіла майже сто кілометрів углиб території Польщі.
3. Сталася детонація на залізничному шляху Варшава – Люблін, важливому в ланцюгу постачань до України.
4. Британські суди винесли вироки підпалювачам, завербованим російськими спецслужбами через месенджер Telegram.
5. Серія обривів інтернет-кабелів у Балтійському морі, а також встановлені минулого тижня зіпсовані камери на кордоні Латвії, поки не мають офіційного виконавця, але характер дій свідчить про однаковий почерк.
Голова МЗС Польщі, Рада Сікорський, чітко охарактеризував дії Росії як «кінетичні». Німецький міністр внутрішніх справ висловився іншим чином: «Ми офіційно не перебуваємо у стані війни, але щодня стаємо об’єктом гібридної війни». Аналітичний центр Institute for the Study of War назвав таку позицію спробою заперечити реальність.
Щодо цілей Росії, то вони не зосереджені на містах Нарва чи Сувалки, як інколи припускають. Російська стратегія полягає у дестабілізації довіри до статті 5 Північноатлантичного альянсу – меті продемонструвати, що колективна оборона не є автоматичним процесом, а передбачає тривалі перегляди та сумніви у вищих політичних центрах.
Зламавши віру в непорушність статті 5, Кремль намагається ліквідувати НАТО як інституцію без необхідності завдавати прямого удару по Брюсселю. Для цього використовуються дрони, диверсії, розвідувальні мережі та підтримка «партій-сателітів».
Можливий розвиток ескалації базується на аналізі оцінок розвідувальних служб Данії, Естонії, Литви, Німеччини, а також звітах Інституту вивчення війни (ISW), що дозволяє сформувати ймовірні сценарії подій до 2029 року. Зокрема, Данська військова розвідка 24 вересня попередила про атаки з високим ризиком людських втрат уже в найближчі місяці.
Орієнтовні сценарії:
– Випробувальний удар на базі статті 5 – оцінка ймовірності становить близько 20%.
– Удар по ключовому логістичному центру забезпечення України.
– «Кримський варіант» – поява «зелених чоловічків» без розпізнавальних знаків у прикордонних районах Нарви чи Латгалії.
Стратегія ворога спрямована не на моментальне захоплення територій, а на провокування внутрішніх суперечок у структурі НАТО через сумніви: «Чи точно це Росія? Чи дійсно спрацьовує стаття 5?» Поки столичні уряди ведуть дискусії, Росія досягає поставлених цілей.
Варто зазначити, що сценарій повторення Криму 2014 року є малоймовірним – тоді на півострові перебувало 20 тисяч легальних військових, а Київ свідомо утримався від застосування вогню. Балтійські країни врахували цей урок: сьогодні «зелені чоловічки» будуть нейтралізовані одразу, без багатозначних юридичних дебатів.
Операція проти балтійських держав наразі оцінюється ймовірністю близько 7%, але ця цифра зростає до 20-25% у разі заморожування війни в Україні на умовах Москви за умови подальшого виведення американських військ. Данська розвідка підрахувала, що після так званого «замороження» Російській Федерації знадобиться близько півроку для локальної війни проти сусіда та приблизно два роки – для масштабного регіонального конфлікту в Балтії.
Чи здатна Росія витримати таку війну? Для великомасштабного конфлікту ресурсів не достатньо, однак для короткочасного удару потенціал є.
Основні показники:
– Військові витрати наразі становлять близько 10% ВВП.
– Дефіцит державного бюджету, згідно з оцінками української контррозвідки, вже перевищив наявні ліквідні резерви.
– Набір контрактників знизився, а в танкових арсеналах залишилось близько 1 650 одиниць техніки, придатних для відновлення.
Водночас, саме економічна слабкість Кремля робить його особливо небезпечним у короткостроковій перспективі: Європа, яка проведе переозброєння до 2030 року, стане значно сильнішою. Тож дієвими залишаються тільки швидкі та рішучі кроки.
До того ж Сполучені Штати Америки переживають період ослаблення через значне витрачання стратегічних запасів ракет та озброєння в конфлікті з Іраном, що також підштовхує Китай, який завершить модернізацію своїх збройних сил до 2027 року, до активних дій.
Наявність у гравця ядерної зброї, що одночасно переживає послаблення, – причина не зменшувати напругу, а, навпаки, активно готуватися.
Що означає все це для України?
1. Український фронт становить собою фактичну оборону всієї Європи. Кожен місяць, під час якого українські Збройні Сили стримують наступ російських загарбників, відкладає можливість перекидання ворожих військ на Балтійський напрямок.
2. Україна є першою лінією стримування НАТО, хоча формально не входить до альянсу.
3. «Мирна угода» без чітких обмежень на нарощування сил Російською Федерацією не означає мир, а лише переносить бойові дії в Балтійський регіон з відтермінуванням на два роки. Партнерам необхідно повідомляти це відкрито, посилаючись на дані їхніх же розвідок.
4. Україна має унікальний досвід і розвинуті технології відбиття масових атак тисяч дронів щомісяця. Вартість збивання кожного безпілотника «Герань» за допомогою ракети вартістю в десятки мільйонів євро для європейських країн буде економічно неефективною. Дешеві системи протидії, підготовлені оператори та спільне виробництво – це український внесок і квиток до архітектури європейської безпеки. Це не прохання, а пропозиція.
Чи витримає Європа навантаження другого фронту? Загалом, так, за однієї важливої умови: якщо буде відповідь на цей фронт саме як на війну, а не як на просте кримінальне порушення.
Заздалегідь продумана та узгоджена реакція на провокації, посилене протиповітряне прикриття логістичних ліній, охорона фабрик і залізничних шляхів зробить спроби «проби» статті 5 безрезультатними для Кремля. Кожен безкарний напад 2008 та 2014 років російська влада трактувала як сигнал до наступних кроків, які сьогодні, схоже, готуються.
