Війна рідко обмежується лише економічними проблемами держав, на території яких відбуваються бойові дії. Ракети можуть падати за тисячі кілометрів від Берліна, Токіо, Каїра чи Делі, проте фінансовий тягар від конфліктів неминуче розповсюджується і на інші країни. Це проявляється через підвищення вартості нафти, газу та продуктів харчування, зміну логістичних шляхів, збільшення військових бюджетів, прийом біженців, державні субсидії та фінансування союзників.
Особливе значення цей феномен має в контексті двох масштабних конфліктів останніх років — російської агресії проти України та війни на Близькому Сході. У першому випадку основний зовнішній фінансовий тягар опинився на плечах Європи та партнерів України. У другому — найбільш уразливими стали країни, які, не маючи прямого стосунку до бойових дій, залежать від постачання нафти, газу та морських транспортних маршрутів через Червоне море і Ормузьку протоку.
З огляду на це визначити, хто саме «оплачує чужу війну», значно складніше, ніж просто проаналізувати таблицю військової допомоги: частину витрат несуть уряди, іншу — корпорації, а значну долю дістається безпосередньо споживачам.
UA.News пояснює, як сучасні конфлікти перерозподіляють економічні витрати між десятками країн і чому саме держави, віддалені від фронту, іноді зазнають найбільших фінансових втрат.
—
### Європа розраховується за війну в Україні через кілька каналів
Найочевиднішим прикладом того, як війна породжує величезні витрати для інших держав, є підтримка України після повномасштабного вторгнення Росії.
– За даними Ради ЄС, Союз та його країни-члени з початку широкомасштабної агресії надали Україні та її громадянам близько €220 млрд допомоги.
– Ця сума охоплює не лише військову підтримку, а й бюджетну, господарську допомогу, гуманітарні програми та витрати, пов’язані з прийомом українських біженців.
Лише військова допомога з боку ЄС оцінюється приблизно у €88,7 млрд. Паралельно Брюссель затвердив кредитний пакет у розмірі €90 млрд на 2026–2027 роки, з яких близько €60 млрд передбачено для потреб оборони, а €30 млрд — для економічної та бюджетної підтримки.
Однак це тільки пряма стаття витрат. Країни Європи одночасно збільшують фінансування власних армій: на саміті НАТО в Гаазі країни-учасники зобов’язалися до 2035 року довести військові та безпекові видатки до 5% ВВП. Вже у 2025 році оборонні витрати європейських членів НАТО та Канади зросли майже на 20% у реальному вираженні. За прогнозами, ввідні інвестиції цих країн у 2025–2026 роках сягнуть близько $258 млрд.
Варто зазначити, що ці гроші не є суто «військовими витратами» на війну в Україні: вони є реакцією на загальне погіршення безпекової ситуації, проте саме російська агресія стала каталізатором найбільшого переозброєння Європи за десятиліття.
Таким чином виник другий великий рахунок війни. Країни, як-от Польща, Німеччина, балтійські держави та скандинавські країни, не лише передають Україні боєприпаси, а й будують заводи, замовляють системи ППО, літаки, ракети, танки та безпілотники для власного війська. Ці кошти можна було б спрямувати на дороги, охорону здоров’я, освіту, зниження податків або погашення державного боргу.
—
### Німеччина, Польща та Чехія несе додаткову фінансову ношу — мільйони українських біженців
Ще одним значним статтю витрат, яку складно відобразити у статистиці військової підтримки, є прийом українських біженців. До кінця червня 2026 року статус тимчасового захисту в ЄС мали близько 4,41 млн осіб, які залишили Україну через війну.
– Найбільша кількість біженців — приблизно 1,29 млн — прийняла Німеччина.
– Польща надала притулок понад 961 тис. осіб.
– У Чехії тимчасовий захист мали близько 391 тис.
Прийом такої кількості людей спричинив значні видатки на житло, соціальну допомогу, освіту, охорону здоров’я, мовні курси та інтеграційні програми. Загальна оцінка підтримки біженців у Євросоюзі сягає близько €17 млрд.
Водночас варто враховувати, що це не лише витрати. Частина українців працює, сплачує податки, орендує житло та допомагає заповнювати дефіцит робочої сили, тож довгостроковий економічний ефект для кожної країни буде відрізнятися. Проте в перші роки війни уряди змушені були швидко мобілізувати мільярди євро, які у бюджетах до 2022 року не передбачалися.
—
### Найбільша майбутня стаття витрат, пов’язана з війною в Україні, залишається неоплаченою
Існує величезний потенційний борг, що переважно наразі залишається на папері. У лютому 2026 року Світовий банк, уряд України, Європейська комісія та ООН оцінили потреби України у відбудові та реконструкції майже у $588 млрд протягом наступного десятиліття. Фактичні фізичні збитки на кінець 2025 року вже перевищили $195 млрд.
Хто саме оплатить цю суму, поки неясно. Україна наполягає на використанні російських активів і майбутніх репарацій. Частина коштів може надійти від міжнародних фінансових установ і приватного капіталу, решту знову, ймовірно, доведеться забезпечувати західним країнам.
Відтак, економічне навантаження російської агресії для Європи може оцінюватися не лише сотнями мільярдів євро, витрачених під час безпосередньої війни. Фіналізація відбудови призведе до розтягнення фінансових наслідків на десятиліття.
—
### Вартість війни Росії проти України несуть навіть країни Африки і Близького Сходу
Менш очевидними платниками стали держави, які не постачали військової допомоги Україні. Наприклад, на початку повномасштабного конфлікту Росія та Україна разом постачали близько 27% світового врожаю пшениці та понад 50% торгівлі соняшниковою олією й насінням.
Для багатьох африканських країн ці показники мали критичне значення. За оцінками UNCTAD, 25 африканських держав імпортували понад третину пшениці з Росії та України, у 15 з них ця частка перевищувала половину.
З початком війни подорожчання торкнулося й інших товарів. Газ — ключовий компонент виробництва мінеральних добрив, тож енергетичний шок перейшов у збільшення вартості добрив, а потім — у зростання собівартості аграрної продукції й цін на продукти.
Світовий банк назвав цю ситуацію одним із найсерйозніших шоків на сировинних ринках із 1970-х років. Найбільше від цього постраждали країни, де високий відсоток доходів населення спрямовується на харчі й паливо.
Таким чином, у певному сенсі війна Росії проти України вплинула і на споживачів у Єгипті, Тунісі, Бангладеші чи Кенії — лише їхній «рахунок» за війну прийшов не через державний бюджет, а підвищенням цін на хліб, пальне чи добрива.
—
### Конфлікт на Близькому Сході: хто залежить від чужої нафти, той і платить найбільше
Якщо в Україні основний зовнішній податковий рахунок концентрується в Європі та її союзниках, то війна на Близькому Сході швидко поширює свій економічний вплив по всьому світу через глобальні енергоринки.
Географія тут відіграє вирішальну роль. За оцінками МВФ, через Ормузьку протоку проходить приблизно 25–30% світового нафтового експорту та близько 20% глобального постачання скрапленого природного газу. Тому навіть країни, що розташовані тисячі кілометрів від місця бойових дій, можуть відчути економічний удар вже за декілька днів після припинення поставок.
Після фактичного закриття Ормузької протоки у 2026 році з ринку тимчасово випало близько 20 млн барелів нафти і нафтопродуктів на добу — п’ята частина світового споживання. Нафта різко зросла у ціні, хоча її подорожчання стримували запаси, переорієнтація потоків та збільшення видобутку в інших регіонах. У липні МВФ констатував стабілізацію цін в діапазоні $90–100 за барель.
Парадоксально, що в цій війні безпосередньо беруть участь держави Близького Сходу, а найзначніші фінансові втрати несуть азійські країни.
—
### Японія — за тисячі кілометрів від фронту, але залежна від нафти Близького Сходу
Японія — ілюстрація того, як географічна віддаленість не рятує від економічної залежності від конфліктів.
Міністерство економіки, торгівлі та промисловості Японії повідомляє, що близько 95% імпорту сирої нафти країни надходить зі стратегічно нестабільного регіону Близького Сходу. Для порівняння, США мають значно меншу залежність від цього регіону.
Відповідно, у березні 2026 року, коли постачання через Ормузьку протоку почали скорочуватися, Японія ухвалила рішення вивільнити зі стратегічних запасів обсяг нафти, достатній для одного місяця споживання.
Подібні виклики стоять перед Південною Кореєю, Індією, Філіппінами та іншими великими імпортерами енергоносіїв в Азії. Вони можуть не брати участь у конфлікті політично, проте їхні авіаперевізники й промислові підприємства змушені платити за більш дорогий ресурс:
– Авіакомпанії збільшують витрати на паливо.
– Виробники сплачують за дорожчу електроенергію та сировину.
– Транспортні компанії підвищують тарифи.
– Уряд або дозволяє зростання цін на бензин, або компенсує його частково за рахунок бюджету.
Отже, рахунок у кінцевому підсумку лягає або на плечі споживачів, або на податки платників, а часом — одночасно на тих і інших.
—
### Єгипет втрачає мільярди від блокування Суецького каналу
Єгипет демонструє інший варіант витрат на війну — через втрату доходів від стратегічного транспортного об’єкта без прямих закупівель нафти.
Після нападів на судна в Червоному морі багато контейнеровозів почали обходити Африку через мис Доброї Надії. Це призвело до:
– Збільшення часу й витрат на паливо.
– Зростання витрат на екіпаж та страхування.
– Втрати доходів Єгипту від проходження суден через Суецький канал.
МВФ підрахував, що в 2024 році через перебої в Червоному морі валютні надходження від каналу скоротилися приблизно на $6 млрд. У 2026 році рух через Баб-ель-Мандеб залишався вдвічі нижчим, ніж до початку конфліктів у регіоні.
В результаті Єгипет розплачується за регіональну нестабільність зниженням валютних доходів, а європейські та азійські компанії — підвищеними витратами на доставку вантажів.
—
### За подорожчання нафти слідують добрива, продукти харчування, авіаквитки і практично всі товари
Економічний удар сучасної війни поширюється ланцюговою реакцією:
1. Зростає ціна на нафту — зростають витрати на транспортування.
2. Підвищується вартість природного газу — дорожчають мінеральні добрива.
3. Добрива та дизель дорожчають — зростає собівартість сільськогосподарської продукції.
4. Через обхід маршрутів збільшується вартість імпорту.
5. Авіакомпанії — через об’їзди зон конфлікту — збільшують витрати на паливо.
Навесні 2026 року UNCTAD інформувала про скорочення руху через Ормузьку протоку більш ніж на 95%. Це вплинуло не лише на постачання енергоносіїв, а й на обмеження експорту добрив, враховуючи роль держав Перської затоки у світовому виробництві цієї продукції.
Отже війна на Близькому Сході безпосередньо відбивається у собівартості кукурудзи, що вирощується в Африці, та овочів у країнах, які не імпортують напряму продукцію з Ірану чи країн Перської затоки.
—
### Конечним платником залишається конкретна людина
У статистиці конфліктів зазвичай фігурують мільярди доларів військової допомоги, державні бюджети та обсяги торгівлі, але врешті-решт розплачуються звичайні громадяни.
– Європейський платник податків фінансує додаткові замовлення для оборони та підтримку України.
– Японський водій оплачує дорожче пальне через перебої з нафтою Перської затоки.
– Єгипетський бюджет недоотримує доходи через зниження проходження суден Суецьким каналом.
– Імпортер із Бангладеш платить за підвищену вартість енергії.
– Фермер в Африці змушений купувати більш дорогі добрива.
Уряди можуть тимчасово приховувати цей знак витрат субсидіями. Так, у 2026 році МВФ зафіксував близько 900 різноманітних заходів у приблизно 170 країнах, що впроваджувалися для пом’якшення цінового шоку від війни на Близькому Сході. Це були як обмеження цін, так і бюджетна підтримка населенню й підприємствам.
Однак державні кошти — це теж гроші платників податків або нові борги. Тому питання «хто платить за чужу війну» не має однозначної відповіді.
—
### Основні гравці і «рахунки» в економічному балансі війни
– За конфлікт в Україні найбільший зовнішній платіж робить Європа завдяки військовій та бюджетній допомозі, прийому біженців і суттєвому зростанню оборонних витрат.
– Водночас частина економічного тягаря лягає й на країни, далекі від фронту, через глобальні шоки у сфері енергетики та продовольства.
– За війну на Близькому Сході найбільше оплачують великі азійські імпортери енергоносіїв, країни, що залежать від морських торговельних шляхів, та бідні економіки, де навіть незначне зростання цін на паливо, продукти чи добрива спричиняє значні державні проблеми.
Сучасна глобальна економіка фактично трансформувала війну у товар, який неможливо «локалізувати» в межах певних кордонів. Якщо під загрозою опиняється нафтовий маршрут, зерновий експортер, великий транспортний шлях або ключова світова економіка, загальний фінансовий тягар розподіляється між десятками країн.
