Українсько-вірменське приниження Путіна в Єревані та боротьба за мир. Інтерв’ю з Огризком

Саміт Європейської політичної спільноти (ЄПС), що відбувся у Єревані, став вагомою подією, значення якої значно перевищує рамки звичайних протокольних зустрічей та дипломатичних декларацій. Вірменія, країна, що тривалий час сприймалася як "опорний пункт" Москви на Південному Кавказі, нині перетворюється на важливий майданчик для консолідації європейських лідерів навколо підтримки України. Цей символічний акт є не просто жестом, а чітким сигналом: хоча Вірменія формально й залишається учасником російських інтеграційних структур, фактично вона віддаляється від Кремля, обираючи зовнішньополітичний курс із виразним проєвропейським спрямуванням.

Підписання дорожньої карти про стратегічне партнерство між прем’єрами Вірменії та Великої Британії — Ніколом Пашиняном і Кірем Стармером — є яскравим прикладом такого повороту. Документ передбачає, що до 2030 року Вірменія має стати повністю позаблоковою державою, що означатиме вихід із таких організацій:

• Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ);
• Співдружності Незалежних Держав (СНД);
• Євразійського економічного союзу (ЄАЕС);
• Шанхайської організації співпраці (ШОС), участь у якій країна заявила минулого року.

Причини такого поступового віддалення не обмежуються прагматичним пошуком нових гарантій безпеки на фоні провалу російських зобов’язань у Нагірному Карабасі. Воно також має глибокий внутрішньополітичний ребрендинг Вірменії. Розчарування Москвою перестало бути емоційним явищем і стало потужною політичною позицією, що заслужила солідну електоральну підтримку. Саме тому напередодні ключових парламентських виборів Пашинян обирає запросити на саміт європейських партнерів, а не представників проросійських структур ОДКБ та ЄАЕС.

Присутність президента України на саміті у Єревані стала однозначним політичним маніфестом, демонструючи відкритий виклик Володимиру Путіну на землі ще формального союзника Кремля. Саміт перетворився на неформальну коаліцію підтримки України, де питання посилення обороноздатності та ослаблення Росії звучали чи не під час кожної зустрічі. Попри внутрішньополітичні розбіжності в США і проблему Дональда Трампа, європейські країни прагнуть демонструвати єдність та солідарність з Україною. У цей час Москва намагається нав’язати свою короткострокову тактику – примарне "перемир’я" до символічної дати 9 травня.

Ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA окреслив низку висновків і аналізу, пов’язаних із самітом та актуальною геополітичною ситуацією.

1. Значення саміту в Єревані та його символіка:

   • Під час саміту зібралося близько п’ятдесяти європейських лідерів і керівників міжнародних організацій, що для країни з населенням трохи менше за три мільйони є вагомим досягненням.
   • Для Москви ця подія має негативний символізм, адже Вірменія перебуває у складі російських інтеграційних структур, зокрема ЄАЕС та ОДКБ, організацій, створених Володимиром Путіним для забезпечення власного впливу в регіоні.
   • Російська військова база і досі розташована на території Вірменії, проте проєвропейські настрої дедалі більше домінують у країні, що свідчить про втрату впливу Росії на свого колишнього союзника.

2. Трансформація вірменської політики після Другої Карабахської війни:

   • Відбулося повернення до міжнародних норм і правил, що стало особистим усвідомленням для вірменського уряду: неприйняття агресивної політики щодо територіальної цілісності інших держав.
   • Москві відмовилися виконувати допомогу в рамках ОДКБ, що також стало стимулом для переосмислення зовнішньої політики Вірменії.
   • Підписання договору між керівниками Вірменії та Азербайджану в Вашингтоні замість Москви тяжіє до першого вагомого удару амбіціям Кремля на Південному Кавказі.
   • Публічні інциденти у відносинах Пашиняна і Путіна демонструють серйозні розбіжності та навіть іронічне ставлення Вірменії до російського керівництва.

3. Україна у центрі уваги саміту ЄПС:

   • Українська тема стала центральною в обговореннях, що є подвійним ударом для Кремля.
   • Попри спроби Путіна впливати на Європу через Трампа та інші канали, підтримка України зберігається і навіть посилюється.
   • Було обговорено можливість діалогу України та Грузії, що є ще одним викликом для Москви.
   • Лідери таких країн, як Норвегія, Фінляндія та Великобританія, які є противниками РФ, приїхали підтримати ініціативи на території Вірменії, формально союзника Росії.

4. Відсутність реакції Москви:

   • Відсутність офіційної відповіді Москви на саміт свідчить про удар, якого Кремль не хоче визнавати.
   • Немає жодної офіційної позиції чи коментарів у російських засобах інформації.

5. Політичний ляпас Путіну від Вірменії:

   • У ключовий період парламентських виборів Пашинян не звертається до проросійських організацій, а навпаки – запрошує європейських партнерів.
   • Такий вибір демонструє, що статус союзника Москви уже не є актуальним чи вигідним для Вірменії.
   • Відкрите діяння України в країні, що формально лишається військовим союзником Росії, є додатковим політичним викликом для Кремля.
   • Вся Європа та прем’єр-міністр Канади відвідали цей саміт, що підкреслює важливість події.

6. Перспективи та зміни у відносинах між Великою Британією і ЄС:

   • Велика Британія приєднається до програми підтримки України на 90 мільярдів євро в рамках ЄС, що має як економічне, так і політичне значення.
   • Усередині країни зростає число людей, які усвідомлюють помилки Brexit; зміцнюються економічні зв’язки з Європою.
   • Сполучені Штати мають внутрішні політичні проблеми, а Канада під керівництвом Марка Карні активізує свою підтримку України і посилює європейський вектор зовнішньої політики.

7. Потенціал Канади в європейському безпековому порядку:

   • Канада все більше інтегрується в європейський простір, розглядаючи його як стратегічного партнера.
   • Лідери Канади демонструють готовність давати відсіч політиці США, зокрема Дональду Трампу, і виступають за зміцнення трансатлантичної солідарності.
   • Українська тематика лишається особливо важливою для канадської сторони.

8. Тема перемир’я на 8–9 травня та реакція України:

   • Росія оголосила одностороннє "перемир’я" із погрозою завдати удару по Києву у разі порушення умов.
   • Такі дії більше нагадують ультиматум.
   • Українська влада відповіла "режимом тиші" з 6 травня, що вважається вдалим кроком: це позбавило Путіна можливості позиціонувати себе як ініціатора миру.
   • Можливе тимчасове припинення вогню на час російського параду може лягти в пропагандистську стратегію Кремля.
   • Ідеологічно переламати образ урочистого свята Кремля було б ефективно, однак більш результативними будуть удари по стратегічних військово-промислових об’єктах, а не пряме влучання на Червоній площі.

9. Перспективи регіону:

   • Відносини з Грузією залишаються проблемними, оскільки влада країни демонструє сумнівні проросійські та антиукраїнські настрої.
   • Однак приклади Вірменії та Азербайджану показують можливі шляхи розвитку держав Південного Кавказу.
   • Після потенційного краху путінського режиму ці країни стрімко наблизяться до ЄС і НАТО.
   • Включно з Білоруссю, ця регіональна трансформація має стати найближчим геополітичним сценарієм.

10. Відповідь Росії на економічні та політичні виклики:

    • Росія застосовує торговельні санкції проти Вірменії, блокуючи доступ багатьом товарам на свій ринок, що нагадує аналогічні дії щодо України 2007–2009 років.
    • Такі кроки лише ілюструють кризу і слабкість російської системи.

Отже, саміт Європейської політичної спільноти у Єревані віддзеркалив глибокі зрушення в геополітичній конфігурації регіону, підкресливши посилення європейської солідарності навколо України і демонструючи поступову втрату Росією впливу в традиційних зонах свого контролю. Паралельно відбувається активне формування нових коаліцій і альянсів, які визначатимуть обличчя європейської безпеки найближчими роками.

Олена Мазко

Переглянути повну біографію