Давиди проти Голіафів: Україна, Росія, Тристоронній контактний центр (ТЦК), перемоги і поразки
Чи зможе Україна вистояти у цій війні як незалежна держава? Чи збереже свій національний дух український народ? У цій боротьбі ми — Давид чи Голіаф?
Біблійна алегорія тривалий час давала нам чітку відповідь: менша Україна — це Давид, якого атакував могутніший суперник — Росія, в ролі Голіафа. І, подібно до Давида, Україна неодмінно переможе, адже ми розумніші, кмітливіші і правда на нашому боці.
Проте історія набагато складніша.
Війни між філістимлянами та ізраїльтянами тривали тривалий час. Філістимляни осідали у прибережних містах, а ізраїльтяни жили у гірських районах без доступу до моря. Ізраїльтяни здійснювали напади на філістимлян, щоб захопити їхні розвинені міста та отримати вихід до моря. Водночас філістимляни не обмежувалися лише обороною — вони також наступали на різні ізраїльські племена в горах, щоб не допустити їхнього об’єднання та створення сильної держави.
У підсумку філістимляни залишились конфедерацією міст, тоді як Давид зміг створити міцну державу, яка завершила перемогою шлях асиміляції філістимлян — народ, що колись існував, поступово зник як політичне утворення і як етнос.
Давид — це воїн, який ще в молоді роки, будучи пастухом, в одному з численних боїв переміг укріпленого в латах Голіафа, а згодом став царем. Він аж ніяк не був слабким. Роками він захищав свої стада від хижаків пращею — зброєю, яка за швидкістю і точністю у руках вправного майстра цілком порівнянна із сучасним пістолетом.
Голіаф, найімовірніше, не був фантастичним велетнем, а добре екіпірованим воїном зі значними технологічними перевагами свого часу. Перемога Давида — це не випадковість, а логічний наслідок раціональної стратегії. Він не намагався змагатися у рівній боротьбі, а застосував свої сильні сторони.
Так само і в реальному житті: коли ми припиняємо наслідувати потужніших і починаємо діяти власним шляхом, з’являється шанс подолати «велетнів».
Ми звикли співвідносити Україну з Давидом, а Росію — з Голіафом. Проте цей сюжет можна прочитати і з іншого боку.
Росія, відзначаючись винахідливістю, може намагатися хитрістю руйнувати єдність НАТО і ЄС, здобувати перемоги шляхом асиміляції українців. Саме так колись зникли філістимляни — через те, що росіянам може вдасться побудувати більш ефективний державний апарат, згуртувати суспільство і виявити наші вразливі місця.
З етичної точки зору це звучить парадоксально: як саме агресивна «бензоколонка» може перемогти розвинуті демократичні держави? Однак логіка війни інша:
- Перемагає той, хто винахідливіший.
- Хто здатен застосовувати сучасні технології, наприклад, дрони проти танків.
- Хто вміє деморалізувати супротивника, протиставляючи його пропаганді.
У біблійному контексті дана історія символізує перемогу духу над матерією:
- Голіаф — символ світу видимого, де визначальними є розмір та кількість;
- Давид — уособлення світу невидимого: віри, ідеї, духу, де істина важливіша за очевидні факти.
У тривалих війнах трапляються численні перемоги й поразки з обох сторін, але на фініші перемагає той, хто зможе сформувати міцнішу й ефективнішу державу.
Що сталося із Давидом після його тріумфу над Голіафом? Він здобув славу героя, і цар Саул призначив його командувачем військ. Проте згодом Саул почав ревнувати через зростаючу популярність Давида та виганяв його. Давиду довелося переховуватися в пустелях, печерах, а навіть серед філістимлян. Він зібрав навколо себе групу прихильників — команду, що згодом сформувала його армію.
Тим часом Саул загинув у сутичці з філістимлянами на горі Гілбоа, і Ізраїль опинився на межі катастрофи. Саул загинув через те, що заздрив сильним представникам свого народу, не зміг об’єднати таланти співгромадян, а лише виганяв і переслідував їх. Втім саме ця криза відкрила дорогу до влади Давиду. Спочатку він став правителем у Хевроні і понад сім з половиною років вів боротьбу з нащадками та прибічниками Саула за об’єднання держави, яка перебувала на грані повного занепаду.
Лише після визнання Давида всіма ізраїльськими племенами він захопив Єрусалим і проголосив його столицею. Відчувши загрозу від єдиної держави, філістимляни розпочали з ним війну, але зазнали поразки.
Від часу бою Давида з Голіафом до об’єднання народу та здобуття остаточної перемоги минуло приблизно 20–25 років. Цю історію можна інтерпретувати по-різному: як історичний факт або як морально-етичну паралель.
Український народ став Давидом, коли зупинив агресію. Українці, подібно до Давида, за допомогою дронів зупинили танки ворога. Наразі ж Путін намагається діяти іншим способом: впливати на партнерів, розхитувати єдність Європи, деморалізувати українське суспільство. Усю цю боротьбу з Тристороннім контактним центром (ТЦК), відсутність консолідації та підтримки армії — слід розглядати як частину асиметричної стратегії Росії, їхню цілеспрямовану діяльність.
У такий спосіб Путін прагне перемогти, як Давид. Але щоб здобути перемогу, необхідно діяти так, як вчинив Давид: збудувати сильну і функціональну державу, ефективну систему управління та могутню армію. Діяти несиметрично, але спільно. Адже зрештою перемагає не той, хто більший, а той, хто стає сильнішим.
