Умови воєнного часу щодня ставлять на випробування не лише військовослужбовців, а й їхні родини, перевіряючи витривалість, довіру та здатність підтримувати стосунки на відстані. Унаслідок цього дедалі частіше виникають кризи у парах, розлучення та глибокі емоційні травми, пов’язані як із фронтовим досвідом, так і з життям у тилу.
Капеланка 159-ї окремої механізованої бригади Надія Клинських, відома як «Надія», у бесіді з «Фокусом» наголосила, що найголовнішим у спілкуванні з людьми, які опинилися у стані відчаю, є не надання порад, а проста підтримка — бути поруч і слухати без осуду. За її словами, іноді достатньо дати людині можливість виговоритися, щоб зняти внутрішнє напруження і поступово самостійно знайти відповіді, які вона шукає. Вона підкреслила важливість створення простору, де людину приймають, а не оцінюють.
Клинських також пояснила, що під час війни віра проявляється по-різному: деякі військові, зіштовхнувшись із важкими обставинами, стають більш духовними, натомість інші переживають сумніви і зневіру. Найчастіше це пов’язано не стільки з релігійними переконаннями, скільки із фізичним і емоційним виснаженням, нестачею сну, тривалими боями, втратами побратимів і виникненням почуття провини через нерозв’язне питання «чому вижив саме я, а не він».
Війна радикально змінює ідентичність людини, наголосила капеланка. Ті, хто прийшов із цивільного життя, часто вимушені заново відкривати себе після повернення з фронту, поранень чи втрат. У цей складний період надзвичайно важливо мати підтримку — як від побратимів, так і від фахівців, які допомагають знову відчути опору та сенс існування.
За словами Надії Клинських, ключові аспекти трансформації особистості під час війни такі:
1. Повернення сенсів і власної ідентичності.
2. Для багатьох військових армійська служба стала несподіваною реальністю — раніше вони мали інші професії і життєві орієнтири.
3. Тривале перебування на позиціях без ротації є великим випробуванням.
4. Якщо ж боєць виходить із бою успішно, і всі побратими залишаються живими, зазвичай він не перебуває у стані зневіри.
Особливу увагу капеланка приділяє стосункам під час війни. Відстань та відмінності у фронтовому та тиловому житті призводять до фактичного існування пар у двох різних реальностях. Це поступово спричиняє нерозуміння, втрату емоційного зв’язку і, згодом, розлуки.
Найпоширеніші причини таких криз, на думку Клинських, включають:
– страх,
– втому,
– недовіру,
– емоційне виснаження.
Особливо гостро це проявляється, коли військовий повертається додому пораненим або сильно зміненим війною, а його партнерка чи партнер не можуть впоратися з цим випробуванням. Саме в такі моменти вона зафіксувала прояв символічного акту болю — коли дружина, не витримавши переживань, кладе обручку на стіл.
Капеланка робить акцент на тому, що справжня проблема часто полягає у страху:
– страху труднощів,
– страху залишитися самому,
– страху взяти на себе відповідальність.
Вона додала, що подібні вчинки можуть бути властиві не лише жінкам, а й чоловікам. Часто за рішеннями про розрив стоять не зовнішні обставини, а внутрішні переживання, страх, а іноді й егоїзм, коли людина відступає від обіцянок, які були дані у шлюбі.
Незважаючи на численні історії про розриви, існують і позитивні приклади — пари, які проходять через війну разом і зберігають вірність одне одному. На думку капеланки, фундаментальним чинником є усвідомлений вибір обох партнерів працювати над стосунками навіть у найскладніших обставинах, коли життя розділене фронтом і тилом.
Під час своїх зустрічей із військовими, зокрема у реабілітаційних центрах, «Надія» часто порівнює любов із вазою для квітів:
– якщо хоча б одна із належних складових справжнього почуття відсутня, це наче дірка у вазі — скільки не налий води, вона все одно витікатиме;
– якщо у стосунках нема терпіння, довіри, віри одне в одного, або коли люди дозволяють собі негативно ставитися до партнера, такі відносини не можуть бути міцними;
– стосунки завжди потребують щоденної праці, і хоч це непросто, найцінніші речі в житті приходять через працю.
У минулому заступник командира батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів 23-ї ОМБр Назар Бочкур у розмові з «Фокусом» описував глибокий контраст між фронтовим життям і цивільним у Києві. За його спостереженням, це практично два паралельні світи: на передовій панує постійний стрес, ризик і війна, а у тилу частина населення звикає до відчуття умовної безпеки.
Також пілот безпілотника з 426-го окремого полку ВМС ЗСУ з позивним «Рей» розповідав «Фокусу», що його батько, що також має бойовий досвід і пройшов фронт, намагався відговорити його від військової служби.
