Насіннєва галузь України функціонує в складних умовах, де кожен вибір — від підбору гібрида до оформлення супровідних документів — має свою вартість. Кліматичні зміни загострюють вимоги до якості насіння, військові дії позначаються на кадровому потенціалі та здорожують технологічні процеси, а нелегальний ринок поставляє серйозні внутрішні виклики для галузі.
Виконавча директорка Насіннєвої асоціації України Сюзанна Григоренко представляє організацію, що об’єднує ключових учасників насіннєвого сектора і відстоює інтереси галузі як на національному, так і на міжнародному рівнях. В інтерв’ю AgroNews вона детально розповідає про те, як галузь адаптується до нових викликів, чому нелегальне, так зване «сіре» насіння є загрозою не лише для врожайності, а й для виходу на нові ринки, а також що суттєво змінилося в насінництві з початком широкомасштабної війни.
Вплив кліматичних змін на насіннєвий сектор
Кліматичні трансформації давно впливають на насіннєву галузь, і це — глобальний виклик, а не унікальний для України. Варто зауважити, що порівняно з іншими країнами або регіонами Європи, як-от Румунією та півднем Франції, кліматичні зміни в Україні поки що мають більш помірний характер. Водночас вони формують нові пріоритети запитів ринку насіння.
Основним напрямком є посилення вимог до адаптивності насіння. Зростає попит на такі ознаки, як:
- посухостійкість;
- міцна коренева система;
- швидкий початковий розвиток;
- високий генетичний потенціал.
Зокрема, по ключових культурах ситуація наступна:
- Соняшник: найчастіше вимагається насіння з підвищеною посухостійкістю та посиленою стійкістю до вовчка, ризики якого особливо загострюються в посушливих та спекотних регіонах, зокрема на півдні України.
- Кукурудза: актуальні посухостійкі гібриди, що одночасно швидко втрачають вологу на період дозрівання.
- Озимі культури: повинні поєднувати стійкість до різких температурних коливань із високим імунітетом до хвороб, переважно грибкових.
Ці вимоги не є новими, однак тепер вони стали більш комплексними та жорсткими. Сільгоспвиробники прагнуть універсальних рішень, які забезпечують стресостійкість і одночасно високу врожайність та відповідність під потреби переробки.
Інновації в насіннєвій сфері
Існує важлива різниця між інноваціями безпосередньо у селекції та підтримуючими технологіями для розвитку ринку. Найбільш помітний прогрес сьогодні відбувається в цифровізації, зокрема у цифровій сертифікації.
Цифрова сертифікація, хоч і не є безпосередньою інновацією в селекції, переходить від паперової документації до автоматизованих процесів, суттєво зменшуючи час оформлення та адміністративні витрати для виробників.
Цифрові технології відкривають нові можливості для боротьби з піратством інтелектуальної власності, забезпечуючи повну простежуваність насіння від виробництва до реалізації, що дозволяє контролювати легальність використання сортів і гібридів. На жаль, нині у Україні відсутні ефективні умови для захисту інтелектуальних прав, що залишається серйозною проблемою.
Щодо сучасних методів селекції, таких як редагування геному, це — один із найперспективніших напрямків, але він наразі залежить від законодавчого статусу та правил визначення меж допустимих генетичних змін, максимально наближених до природних. У світі ця сфера розвивається активно, а в Україні її розвиток перебуває на стадії формування підходів.
Питання ГМО та європейські норми
Нелегальне ГМО вже присутнє на українських посівах, тоді як у ЄС поступово змінюється підхід до редагування геному. Для України тонка межа між інноваціями та ризиками визначається не тільки технологією, але й правилами та економічною доцільністю.
Україна фактично вже гармонізувала своє законодавство з нормами ЄС і визначила курс на інтеграцію до європейського ринку, де зберігаються жорсткі вимоги до обігу ГМО.
Для селекціонерів важлива можливість впровадження інновацій і повернення інвестицій, а для держави — збереження репутації надійного партнера на зовнішніх ринках. Тому основна вимога – легальність, контрольованість та економічна обґрунтованість будь-яких генетичних технологій.
Щодо готовності України перед вступом до ЄС: законодавча база сформована, курс визначено — ГМО легалізоване для вирощування не дозволене. Однак реальна межа між прогресом і ризиком залежатиме від ефективності контролю і правозастосування.
Виклики і можливості, що виникли під час війни
Головним викликом для насіннєвої галузі стала організація безперервного виробництва. Галузь стикнулася з постійним дефіцитом кадрів — працівників все важче утримувати, а кількість кваліфікованих фахівців обмежена.
Додатково галузь зазнає значних збільшень у вартості енергоносіїв та логістики, а також несе витрати, пов’язані з безпекою та адаптацією під воєнні реалії.
Ще одним викликом є підвищений рівень ризику — виробництво в Україні зараз сприймається як ризиковане не лише всередині країни, а й міжнародними партнерами, що серйозно впливає на бізнес-рішення.
Водночас, здобутий досвід, експертиза і сформований міжнародний авторитет дозволяють українському насінництву зберігати конкурентні позиції. Галузь перейшла у стан підвищеної стійкості та звикла працювати в умовах постійних обмежень і ризиків. Акцент державних органів на легальне виробництво також підвищується.
Визнання еквівалентності насіння олійних культур у ЄС
Україна вже отримала підтвердження еквівалентності насіння олійних культур від Європейського Союзу. Наступним пріоритетом є отримання аналогічного статусу для кормових та олійних трав.
Частина роботи вже здійснена: у 2025 році прийнято нормативні документи, які підтверджують відповідність європейським вимогам, подано офіційні запити до Єврокомісії, далі йде процедура розгляду та погодження.
Зазвичай на отримання еквівалентності йде від одного до двох років. Наприклад, за процесом визнання по сої це відбулося приблизно за півтора року — завдяки накопиченому досвіду і паралельній роботі. Отже, реалістичний термін для нових культур становить 1–2 роки за сприятливих умов, але складність процедур може подовжити цей період.
Стратегічні перспективи щодо іноземної генетики
Питання 80% іноземної генетики на ринку соняшнику та кукурудзи є досить комплексним, оскільки сучасна селекція — це глобальний процес, заснований на колаборації, науковому обміні та програмах у різних країнах.
Україна активно інтегрована у цей міжнародний процес: іноземні компанії проводять селекційні дослідження на території України, тут діють селекційні та дослідні станції, а українські селекціонери працюють як всередині країни, так і за її межами. Компанії, наприклад «МАЇС», демонструють конкурентоспроможність вітчизняної генетики і вихід на зовнішні ринки.
Ключове завдання — не стільки замінити іноземні гібриди, скільки посилити власну участь у міжнародній селекції і розвивати локальне виробництво там, де це економічно і технологічно обґрунтовано.
Водночас існують об’єктивні обмеження. Наприклад, у соняшнику необхідне просторове ізолювання посівів для збереження чистоти гібридів, що в умовах високої насиченості українських полів суттєво ускладнюється. Тому повний перехід на національне виробництво в цьому сегменті малоймовірний.
Отже, стратегія полягає не у відмові від імпортної генетики, а в посиленні ролі України у глобальній виробничій мережі — через участь у селекційних дослідженнях та розвиток локальних і регіональних виробництв там, де це вигідно.
Використання «сірого» насіння та його наслідки
З початком війни фермери почали економити на насінні, купуючи нижчі репродукції, «сіре» насіння або використовуючи власний посадковий матеріал.
Точного масштабу цього процесу визначити важко через відсутність офіційної статистики — жоден державний орган не фіксує дані про використання несертифікованого насіння.
«Сіре» насіння — не завжди підробка, це часто нелегальне застосування чужої генетики без дотримання агротехнічних норм. Фермер може заощадити близько 20 доларів на гектарі, але ризикує отримати значні втрати на врожайності або його якості.
Відповідальність за наслідки таких рішень часто знімають із себе, звинувачуючи «поганий гібрид», тоді як проблема криється у застосуванні неоригінального насіння.
Крім економічних ризиків, це також потребує врахування потенційних проблем з доступом до ринків — зовнішні вимоги, особливо щодо експорту, все більше орієнтовані на простежуваність походження насіння. Відсутність підтвердження документів може стати бар’єром для збуту продукції.
Таким чином, короткострокова економія часто викликає довгострокові втрати як у врожайності, так і у можливостях реалізації.
Ринок насінництва після санкцій проти Росії
Війна відкрила для України «вікно можливостей» на глобальному ринку насінництва, однак конкуренція за це місце триває, і інші країни також претендують на цю нішу.
Ключовим чинником є здатність забезпечити стабільні та зрозумілі умови для ведення бізнесу, що включає:
- ефективне регулювання;
- якісне державне управління;
- прозору взаємодію з міжнародними партнерами;
- передбачуваність правил.
Україна має надійну базу для розвитку в селекції та як учасник глобальної насіннєвої системи. Однак для перетворення потенціалу на реальні ринкові позиції необхідно системно розвивати партнерства з міжнародними компаніями та інтегруватися у виробничі і селекційні ланцюги.
Вплив сучасних технологій на насіння
Технології, як дрони, точне землеробство і цифрові реєстри суттєво змінюють аграрний сектор, але їхній вплив на саму продукцію насіння поки що є опосередкованим.
Ці інструменти покращують управління фермерським господарством, аналітику та ефективність ресурсокористування, дозволяють точніше сіяти, диференційовано вносити добрива і ретельно відстежувати стан посівів та походження продукції.
Отже, це супутні сервіси, які допомагають максимально реалізувати потенціал існуючих гібридів, тоді як базові характеристики насіння залишаються незмінними:
- стабільна врожайність;
- стійкість до стресових факторів;
- адаптивність до кліматичних умов.
Водночас розвиток цифрових технологій підвищує вимоги до стабільності та передбачуваності насіння в різних умовах, «підсвічуючи» ефективність конкретних гібридів.
Основні проблеми і потреби галузі
Головною перешкодою для повноцінного розвитку насіннєвої галузі є захист інтелектуальної власності. Без чітких і дієвих правил у цій сфері інші зміни — технологічні, регуляторні або інфраструктурні — матимуть обмежену ефективність.
Селекція є інвестиційно залежним процесом, і від віддачі цих інвестицій залежить подальший розвиток галузі. Виробники і фермери мають чітко усвідомлювати умови використання насіння, відповідальність за порушення та цінність інтелектуального продукту.
Необхідний відкритий і чесний діалог між усіма учасниками ринку, а також формування культури поваги до інтелектуальних прав. Без цього сектор залишатиметься обмеженим у своєму зростанні, незалежно від інших позитивних змін.
