Хто володіє Місяцем? Нові суперечки про майбутнє освоєння космосу
У 1950 році Роберт Хайнлайн у своїй новелі «Людина, яка продала Місяць» описав видатного підприємця, який прагне стати першим людиною на Місяці та продає права на місячну поверхню з аукціону. Його слова про неминучу боротьбу за володіння супутником Землі здавалося, були фантастикою того часу, але сьогодні ця тема набуває цілком реальних обрисів.
Витоки проблеми: Місяць — спільна власність чи ні?
Після суперництва США та СРСР у космічних перегонах був укладений Договір про космос 1967 року, що встановив, що Місяць та інші космічні об’єкти не належать жодній країні. Більше 100 держав підтримали цю ідею, погодившись, що космос — це спільне надбання людства.
Однак сьогодні ситуація ускладнюється через інтереси великих держав і корпорацій:
- США планують використати гелій-3, заморожену воду та інші ресурси у південній полярній зоні Місяця.
- Китай, у співпраці з Росією, створює свою базу в тому самому регіоні.
- Ілон Маск бачить у місячних дата-центрах і космічних катапультах прибуткові ринки майбутнього.
- Джефф Безос хоче перенести важку промисловість на Місяць, залишивши Землю «садом планети».
Юридичні виклики: чи можливо стати власником місячних ресурсів?
Оригінальний Договір про космічний простір забороняє країнам претендувати на «користування або окупацію» космосу. Проте питання про права на ресурси Місяця лишається відкритим:
- Чи може держава встановлювати юрисдикцію над своїми базами?
- Чи мають приватні компанії право на прибуток від видобутку космічних багатств?
- Чи можна організувати охоронювану зону і не пускати туди інших?
У 1970-х роках Місячний договір намагався вирішити ці питання, проголосивши ресурси Місяця спільним надбанням усієї людства та пропонуючи міжнародне регулювання їх видобутку. Втім, головні гравці — США, Росія і Китай — не приєдналися до цього документу, бо не захотіли обмежувати свої можливості технологічного розвитку і майбутніх прибутків.
Аналогії і сучасні підходи до космічного права
Нині юристи все частіше порівнюють видобуток місячних ресурсів із Законом про море, що дозволяє країнам освоювати ресурси на глибині океанів. За таким підходом право власності виникає не на сам об’єкт (Місяць), а на те, що з нього добуто.
Також деякі країни вже прийняли національні закони про добування космічних ресурсів. Наприклад, у США з 2015 року офіційно дозволено приватним компаніям вести видобувну діяльність у космосі. Крім того, «Артемісські угоди», підписані 76 державами, допускають, що збір ресурсів не суперечить Договору про космос.
Прагнення великих держав і питання безпеки
Швидке укріплення позицій у космосі викликає побоювання щодо можливих обмежень доступу. Зокрема, активізація США щодо встановлення ядерного реактора на Місяці була частково мотивована страхами, що Китай і Росія можуть першими побудувати такі установки і оголосити навколо них захисну зону, яка обмежить переміщення астронавтів та техніки.
Однак створення «зон безпеки» суперечить положенням Договору про космос про вільний доступ до простору для всіх. Деякі дипломати попереджають про ризик утворення фактичних монополій на місячні території за рахунок перших, хто з’явиться на місці.
У відповідь Організація Об’єднаних Націй формує робочу групу, яка має затвердити нові принципи врегулювання цих дискусій вже наступного року.
Кому ж належатиме Місяць врешті-решт?
Як на практиці, то далеко не всі країни мають ресурси та технології для освоєння супутника Землі. Китай і США залишаються основними гравцями в цій космічній «гонці за першість». За словами експертів, можливо саме між ними визначиться, як будуть поділені правила користування Місяцем.
Ця космічна сага тільки починається, і кожне нове майбутнє відкриття способів освоєння Місяця ставить перед людством нові виклики та обіцяє зміни у багатомільярдних індустріях та геополітиці.
