Бойові дії 2022 року спричинили найбільші руйнування у столичному регіоні з часів Другої світової війни. Деокупація надала надію на швидке відновлення: житлові будинки та інфраструктуру переважно вдалося відновити менш ніж за рік. Проте деякі рани війни неможливо загоїти руками людини. Зокрема, внаслідок масштабного вторгнення російських військ значних пошкоджень зазнали лісові масиви Київської області. Лише на території Клавдієвського лісництва Клавдієвської науково-дослідної станції зафіксовано тисячі польових фортифікаційних споруд. Відомо і про безпосередніх винуватців: ці окопи, траншеї, ходи, укриття та бліндажі споруджені псковськими десантниками 76-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії з військової частини № 07264.
Останнього дня липня я отримав можливість побачити на власні очі пошкоджені екосистеми. Запросив у поїздку Іван Мойсієнко — ботанік, доктор біологічних наук, співзасновник Української природоохоронної групи. З початку воєнних дій він із колегами вивчає процеси відновлення екосистем після бойових дій. Зокрема, Іван неодноразово брав участь у наукових експедиціях на територію колишнього Каховського водосховища, де досліджував розвиток молодого вербового лісу, що виріс на осушеному дні.
Сьогодні науковець повезе нас до лісу на околиці села Мироцьке в Бучанському районі Київської області. До нашої невеликої групи, окрім мене, входять французька журналістка Піа, бельгійський журналіст Тоон і його фіксер Данило. Дорогою ми обговорюємо, що для європейців, які загалом «втомилися» від одноманітних новин із України, екологічний аспект війни виявляється несподівано цікавим. Водночас не всі редактори визнають цю тему достатньо привабливою для своїх читачів.
Заїжджаємо на заправку неподалік Мироцького, п’ємо каву і домовляємося, що Данило залишить свій автомобіль біля лісу, адже далі він може застрягти в пісках. Позашляховик Івана Мойсієнка вже неодноразово долав ці сірі лісові дороги. За останні роки він із колегами детально проаналізував вплив фортифікацій на лісові екосистеми та оприлюднив два наукові дослідження з відповідними висновками.
## «Дубина́»
«Дубина́» — із наголосом на останньому складі — це назва заказника, який науковці пропонують створити на території Клавдієвського лісництва. Перша локація нашої поїздки — саме вона. Іван зупиняє автомобіль біля піщаної дороги, і перше, що ми бачимо — зарослий бліндаж глибиною 2-3 метри. Посеред бліндажу росте робінія псевдоакація — інвазивна рослина. Пошкодження ґрунтового покриву через фортифікації створило сприятливі умови для її появи посеред цієї чудової діброви.
Іван Мойсієнко розповідає:
– «Дубам навколо близько 120 років. Вони формують унікальний тип екосистем — світлі термофільні діброви.
– Згодом сюди прийдуть інші види, наприклад, граб, і діброва стане більш темною. Це еволюційний розвиток лісу, проте природні зміни відбуваються досить повільно.
– Зараз у цій діброві спостерігаємо дуже високе біорізноманіття: якщо провести геоботанічний опис, у ньому, ймовірно, знайдеться понад 50 видів рослин.
– Темні діброви, що поступово замінять ці, мають значно бідніший видовий склад».
Ліс навколо окремо вражає своєю красою. Дуби ростуть не щільно, надаючи простір для різнотрав’я й чагарників. Попри густі крони, на землі багато сонячних ділянок — своєрідних «островів» для світлолюбних рослин і тварин. Іван звертає увагу, що світлі діброви комфортніші для великих копитних тварин із розлогими рогами, наприклад, оленів. У гущавині темних лісів їм пересуватися значно складніше.
Екосистема світлих дубових лісів заслуговує окремої охорони. Крім того, в Клавдієвському лісі зростають види, занесені до Червоної книги, що охороняються законом. Лише на цій ділянці зустрічаються кілька видів орхідей, лілія лісова та півники безлисті. Саме аргументи про рідкісні види та унікальність діброви служать підгрунтям для створення нової охоронної території. Хоча фортифікаційні споруди трапляються на нашому шляху часто, вони не перебивають цінність цього лісу, хоча й справляють вплив на місцеві екосистеми.
Іван запрошує оглянути один із капонірів, щоб порівняти рослинність, що росте на пошкоджених і незайманих ділянках.
Підходимо ближче, і стає очевидно, що для першого враження не обов’язково бути науковцем. Бліндаж оточує злинка, всередині розростається золотарник канадський, а майже на дні гніздиться кущик амброзії. Усі ці рослини інвазивні і з’являються там, де локальні рослинні угруповання й ґрунти порушені. На жаль, деякі чужорідні види настільки агресивні, що можуть впроваджуватися в природні екосистеми, а порушення створюють сприятливі умови для їх поширення.
Іван вказує на черемху пізню:
– «Ця рослина родом із Північної Америки. Вона помітно розповсюджується на капонірах та вже з’явилась навіть на незайманих ділянках лісу.
– Черемха здатна швидко захопити ліс і призвести до зникнення багатьох світлолюбних видів.
– Під її впливом пізня екосистема світлих дубових лісів замість повільної еволюційної трансформації може раптово перетворитися на густий темний ліс».
Іван розповідає про дослідження, проведені науковцями:
– Було обрано 10 капонірів у дубових та соснових лісах.
– Здійснили детальний опис кожного бліндажу, насипу землі й прилеглих непошкоджених контрольних ділянок.
– Загалом проведено 60 описів, що засвідчили суттєвий вплив фортифікаційного будівництва на природні лісові екосистеми.
– Спостерігалося поширення інвазивних і місцевих бур’янів, а також локальні зміни екологічних і ґрунтових умов.
Трошки заспокоює те, що в дубових лісах окопів і капонірів значно менше, ніж у соснових. Це, ймовірно, пов’язано з тим, що в лютому-березні 2022 року дубові ліси були безлисті й погано маскували табори агресорів. Тому урочище «Дубина» пошкоджене лише частково — на периферії. Прогулюючись лісом, помічаємо не тільки бур’яни, а й сміття. У одному котловані Іван знаходить лілію лісову, цибулина якої, вірогідно, занесена сюди під час земляних робіт.
Особливу тривогу викликає інша знахідка: поблизу бліндажу росте ваточник сирійський — небезпечний інвазивний вид, що активно поширюється в Україні. За словами Івана, ще рік тому ваточника на цих територіях не було.
Зробивши останні знімки, прямуємо до автівки оглянути більш постраждалі від російських військ ділянки.
## «Щурячий палац»
Якщо на попередній локації ще можна було уникнути кадрів із слідами фортифікацій, то у 25-му кварталі важко знайти ділянку лісу без слідів окопів.
Система бліндажів має своєрідний планування: «кімнати», «зали», «коридори», «туалети» й інші інтер’єрні елементи. Схоже, це «щурячий палац», можливо, створений із уявленням про «путінські палаци», про які згадували псковські десантники.
Іван демонструє планшет із записами:
– «Це квартал 25, виділ 17 площею 3,8 гектари.
– Ліс переважно сосновий — 90 %, решта — береза, осика, вільха, дуб.
– За лісотаксацією 2014 року, сосни мають вік 73 роки, середня висота — понад 26 метрів, діаметр — 31 см.
– На цій території облікували всі пошкодження, завдані російськими військами у 2022 році — їх налічується 211.
– Виміряли довжину та ширину кожної фортифікаційної та побутової споруди, включно з насипами і окопами.
– Загальна площа зайнята власне фортифікаціями — понад один гектар, що становить 26,5 %території виділу.
– Понад чверть площі цієї ділянки знищено російськими лопатами та чоботами.»
На жаль, у Клавдієвському лісництві є десятки, а можливо, і сотні подібних сильно пошкоджених ділянок. 17-й виділ обрали як модельний для дослідження.
Біля дороги помічаємо уламки «будівельного матеріалу», яким окупанти укріплювали свої укриття:
– Порубані, частково трухляві березові стовбури, кілька соснових дощок.
– Виглядає так, що псковці намагалися створити хоч якийсь побут: за півгодини знаходимо «обідню зону» зі столом і стільцями, щось схоже на барну стійку, полички, набиті цвяхами до дерев, «рукомийники» та кілька «туалетів» — простих ям.
У лісі йде накопичення сміття здебільшого побутового:
– Серед упаковок харчових продуктів українського виробництва, награбованих у місцевих магазинах, трапляються артефакти російського продовольчого забезпечення, зокрема консервні бляшанки.
– Наприкінці прогулянки знаходимо пакет із сухпайком армії РФ із маркуванням «Дружба народів» — журналісти фіксують фото, розуміючи іронічність напису.
Іван розповідає про небезпеку котлованів для фауни:
– «Ці ями — серйозна загроза для тварин.
– Маленькі види можуть потрапити в них і не вибратися звідти.
– Великі тварини, як олень або лось, ризикують зламати ноги».
Щойно піднявшись із бліндажу, звертаю увагу на фекалії. Іван припускає, що їх залишив лось. Підтвердження цього можна знайти у застосунку iNaturalist, де науковці та ентузіасти документують види та їхні сліди. Отже, попри небезпеки, тварини тут присутні, проте на них чатують загрози, які створили російські війська.
## Одна з численних проблем
Окопи — це не просто земляні вирви — незалежно від того, поодинокі вони як у «Дубині» чи суцільні, як у 25-му кварталі.
Іван Мойсієнко наголошує:
– «Будівництво фортифікацій — важкий удар по екосистемах.
– Військові вирубують дерева та чагарники, знищують трав’яний покрив.
– Переміщення великих обсягів ґрунту змінює рельєф.
– Земляні роботи змінюють освітленість, режим зволоження та навіть мікроклімат.
– Усі ці фактори сприяють поширенню чужорідних видів».
Варто підкреслити, що в умовах війни ураження від фортифікацій — зазвичай лише одна з численних проблем, і не завжди найбільша. Наприкінці експедиції прямуємо у ділянку соснового лісу, яка постраждала від пожеж 2022 року. Вогонь та забруднення від вибухів зазвичай доповнюють перелік воєнних пошкоджень і погіршують екологічний стан територій. Значна частина лісів досі залишається замінованою.
У Клавдієвському лісництві ці фактори здебільшого не накладаються одночасно, але на прифронтових територіях та лінії бойового зіткнення ситуація складніша. Прикладом є Серебрянське лісництво на Луганщині, яке, за оцінками багатьох фахівців, майже повністю знищене.
Що ж до київського лісу, Іван Мойсієнко налаштований досить оптимістично. Інвазивних видів, без сумніву, багато, але до панування їм ще далеко. Світла діброва Клавдієвського лісництва, незважаючи на існуючі пошкодження, зберігає свою привабливість. Окрім цього, науковець вважає, що суцільнопошкоджену ділянку у 17-му виділі варто залишити недоторканою, аби на її прикладі дослідити процеси природного відновлення після фортифікаційних споруд.
