Меморандум про взаєморозуміння, укладений між президентом США Дональдом Трампом і президентом Ірану Масудом Пезешкіяном, розкриває політичні, військові та економічні наслідки поспішного рішення про атаку на Іран 28 лютого.
Вже зараз очевидна людська ціна конфлікту: як в Ірані, так і в Лівані тисячі осіб загинули, серед них багато мирних жителів. Сполучені Штати Америки та їхній союзник Ізраїль зазнали стратегічної поразки.
Для режиму в Тегерані події стали реалізацією найгіршого сценарію — проведення спільної військової операції США, найпотужнішої держави світу, та Ізраїлю, провідної сили на Близькому Сході, спрямованої на послаблення або ліквідацію іранського керівництва. Проте режим не лише встояв, він вийшов із конфлікту зміцненим.
Стратегія Ірану, базована на блокуванні Ормузької протоки — ключового морського шляху, через який проходить приблизно 20% світових постачань нафти та газу, а також інших життєво важливих товарів — змусила Дональда Трампа погодитися на низку поступок. Це викликало невдоволення та напруженість серед американських «яструбів» і керівництва Ізраїлю.
Основні положення меморандуму передбачають:
1. Припинення воєнних дій у Лівані, що не приймається Ізраїлем, який наполягає на збереженні свободи дій у цій країні. Це питання може призвести до серйознішого розколу між Ізраїлем та США, а також надати аргументи прихильникам жорстких позицій в Ірані, які протистоять будь-яким домовленостям із Вашингтоном.
2. Відкриття Ормузької протоки, що супроводжується зняттям блокади іранських портів США, скасуванням санкцій, дозволом Ірану отримувати значні доходи від експорту нафти і початком розморожування мільярдів доларів іранських активів за кордоном.
Це все відбувається ще на початку складних переговорів про нову ядерну угоду. Фактично сторонам доведеться розплачуватися за повернення до статус-кво, що існував 27 лютого — напередодні війни, коли Ормузька протока залишалася відкритою, а американські та іранські дипломати працювали над умовами можливого ядерного договору. Підписання меморандуму означає відновлення цих переговорів та безперешкодне проходження суден через протоку.
Колишній держсекретар США Ентоні Блінкен у соцмережі X зазначив, що єдиним «досягненням» припинення вогню, схоже, є відновлення відкриття Ормузької протоки, яка фактично не була закрита до початку воєнних дій; при цьому США можуть навіть заплатити Ірану за це.
Питання щодо справжніх мотивів цієї війни залишається відкритим і навряд чи зникне з публічної дискусії. Для Дональда Трампа це, ймовірно, стане найбільшим зовнішньополітичним промахом за весь час його президентства.
Важливими наслідками також можуть стати проблеми для прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу: в жовтні країна проведе вибори, на яких він повинен відповісти за власну роль у провалі системи безпеки, що не змогла запобігти нападу ХАМАС із сектору Газа 7 жовтня 2023 року. Жорстка військова політика Нетаньягу і скептицизм щодо дипломатії, зокрема, були спрямовані на відновлення його репутації як політика, якого в Ізраїлі довго звали «Містер Безпека».
Відомо, що в Тегерані завжди розуміли важливість Ормузької протоки як ефективного важеля тиску. Цю думку поділяли також американські військові, дипломати і розвідники. Проте колишній верховний лідер Ірану Алі Хаменеї, хоч і був обережним, не наважувався застосувати протоку як зброю. Після загибелі його і близьких радників у перших ізраїльських авіаударах на початку війни нове керівництво ухвалило рішення про перекриття протоки, вважаючи це боротьбою за виживання режиму. Цей крок продемонстрував вагу контролю над критичним вузлом світової економіки.
Перекриття Ормузької протоки виявилося ефективнішим і менш затратним інструментом тиску на відміну від численних союзників і проксі-груп, на створення яких Іран витрачав мільярди доларів протягом десятиліть у регіоні.
«Вісь спротиву», сформована Іраном, за винятком режиму Башара Асада у Сирії, що впав наприкінці 2024 року, формально зберігається, але після ізраїльських ударів стала настільки ослабленою, що її здатність до ефективного протистояння залишається під питанням.
Іран значно інвестував у ядерну програму — офіційно заперечуючи наміри створення ядерної зброї, натомість використовуючи цю програму як додатковий важіль тиску та потенційну базу для розробки.
Початок війни супроводжувався різкими заявами Дональда Трампа про швидкий крах режиму в Тегерані та закликами до іранців використати «шанс, що випадає раз у покоління», щоб повернути владу у свої руки. Він вимагав беззастережної капітуляції Ірану.
У свою чергу Нетаньягу, який довго намагався переконати американських президентів розпочати війну проти Ірану, описував дії військової коаліції в біблійних термінах, підкреслюючи масштаби події: «Ця коаліція дає нам змогу вразити терористичний режим у найбільш уразливі місця».
Втім, жодна із сторін не досягнула поставленої мети.
Меморандум про взаєморозуміння не є кінцевою угодою — він ініціює початок переговорів щодо найважливіших аспектів відносин — ядерної програми Ірану. Уже містяться важливі стимули для Тегерана: Сполучені Штати заявили, що у разі успішного прориву готові скасувати санкції.
Подальший розвиток подій залежить від результатів 60-денного переговорного процесу, що, ймовірно, буде продовжено через складність піднятих питань. Водночас жодна сторона не довіряє іншій, що створює небезпеку зриву переговорів. Прихильники жорсткого курсу в США, Ірані і Ізраїлі не зацікавлені у їх успіху, а Іран може переоцінити свої можливості, зайняти максималістську позицію і поставити під загрозу потенційні економічні вигоди.
Незважаючи на це, поточна угода значно краща за триваючу війну, що забрала тисячі життів і поставила світову економіку на межу рецесії. Якщо США та Іран зможуть домовитися про ядерну угоду, прийнятну для обох сторін, та дотримаються взятих зобов’язань, це може кардинально змінити ситуацію на Близькому Сході. Проте це залишається великим «якщо», адже попереду складні та довгі переговори.
