колаж: glavcom.ua, створено за допомогою ШІ
Тупикова ситуація в Перській затоці: чому це вигідно Росії і становить загрозу для України
Нижче наведено детальний аналітичний огляд війни в Затоці, враховуючи останнє процедурне рішення експрезидента Дональда Трампа оголосити про «завершення бойових дій».
Трамп здійснив очікуваний юридичний крок, оголосивши «завершення бойових дій» задля обходу конституційного дедлайну, встановленого Конгресом на 1 травня. Це — єдина конкретна і підтверджена зміна. Водночас Ормузька протока фактично лишається заблокованою, переговорний процес зупинився в глухому куті. Візит високопоставленого іранського дипломата Алі Арагчі до президента РФ Володимира Путіна не приніс жодних результатів. Пакистан, у свою чергу, демонтуючи інфраструктуру для потенційних переговорів, чітко сигналізує про відсутність готовності до діалогу.
Психологічна дилема Трампа, яку майстерно описав лауреат Нобелівської премії з економіки Пол Крюгман, полягає у тому, що маневр із Конгресом парадоксально послабив його позиції: знизивши внутрішній тиск, очільник США одночасно зменшив і стимул для Ірану до прискорення процесу мирних переговорів.
Іран, зі свого боку, реагує не на слова, а на сигнали. Використання Пакистану як посередника для передачі пропозицій — це вияв принципу маслахат (концепція в ісламській політиці, що допускає відступ від базових принципів задля збереження системи): демонстрація готовності вести переговори без публічного прохання про мир.
Новий керівний склад Корпусу Вартових Ісламської Революції (КВІР) легітимізує себе через демонстрацію стійкості, що означає— що і воно не може першою стороною робити крокі назустріч. Усередині Ірану повний розпад протягом трьох-шести місяців є малоймовірним, оскільки:
- продовольчі картки використовуються як інструмент контролю, а не ознака ослаблення;
- сухопутні маршрути постачання працюють стабільно;
- духовний лідер Моджтаба, у ролі «імама Гаїба», консолідує політичну базу режиму в умовах зовнішньої загрози;
- так звані внутрішні розколи в КВІР — переважно продукція бажаного, але не підтвердженого інформаційного мислення.
Росія намагається позиціонувати себе як активного посередника в конфлікті, але Вашингтон свідомо відхиляє цю роль. Зокрема, пропозиція передати уран із Ірану «поза переговорним процесом» є неприйнятною для США, оскільки посилить саме того актора, який прагне бути ізольованим. Головна мета Кремля — не врятувати Іран, а використати кризу для отримання політичних важелів впливу щодо України, при цьому зберігаючи добрі відносини з Ізраїлем і країнами Перської затоки одночасно.
Об’єднані Арабські Емірати вийшли з ОПЕК і позиціонують себе як нейтральну платформу для обговорень, проте діятимуть виключно з санкції Вашингтона. Незавершена оборонна угода США з Україною залишиться незавершеною, доки Трамп не дасть на це «зелене світло» — наразі цього не відбувається, і американська адміністрація дратується через нашу активність у регіоні. Перші ознаки цього ми вже спостерігаємо.
При поточній конфігурації сил:
- Трамп, швидше за все, зламається першим. Виборчий календар є чітким обмежувачем — проміжні вибори у листопаді 2026 року визначають терміни;
- ціна на бензин вже перевищує 4 долари за галон;
- ринкові очікування переключилися з оптимізму на песимізм (з TACO — «торгівля в Ормузі відкриється» на NACHO — «немає шансу, що Ормузька протока відкриється»).
Горизонт стабільності такого стану оцінюють на рівні трьох-чотирьох місяців максимум.
З іншого боку, Іран має дещо довший часовий проміжок, але теж обмежений. Важливо враховувати:
- 6-9 місяців — це термін, коли внутрішній тиск може стати неконтрольованим;
- це не означає капітуляцію, а саме момент, коли принцип маслахат вимагатиме косметичного врегулювання конфлікту.
Світова економіка повільно, але незворотно адаптується до нових реалій. Кожен місяць блокування Ормузької протоки коштує дорожче за попередній у нелінійній залежності, бо запас адаптаційних ресурсів вичерпується.
Найімовірніший сценарій розвитку подій — це «заморожене» невизначене становище протягом найближчих трьох-шести місяців. Варто зазначити, що це не випадковість і не тимчасовий збій, а системний результат таких чинників:
- відсутність достатніх стимулів у жодного з учасників конфлікту для повного виходу з кризи;
- всі існуючі формати переговорів вичерпані або заблоковані;
- юридичний маневр Трампа з Конгресом фактично знизив терміновість для обох сторін.
Пол Крюгман виділив три ключові перешкоди для вирішення кризи:
- его Дональда Трампа;
- його обмежені знання ситуації;
- глибоку недовіру Ірану до американських угод після виходу США з JCPOA у 2018 році.
Однак існує четвертий чинник, який Крюгман досконало не враховує: іранське керівництво не може зробити перший крок, не через небажання, а тому, що новий склад КВІР повинен подати будь-який поступ як перемогу для своєї аудиторії. Отже, обидві сторони психологічно заблоковані симетрично, а це робить «заморожену» невизначеність не лише ймовірним, але й структурно неминучим результатом у короткотерміновій перспективі.
Єдиною силою, що може порушити цю рівновагу раніше, не дипломатія і не військова ескалація, є неконтрольований економічний шок, який стане непідйомним для американських виборців до осені 2026 року. Навіть у цьому випадку вихід вимагатиме формату, який Крюгман назвав «взаємним припиненням без офіційної угоди» — єдиним способом, що дозволяє обом сторонам уникнути публічного визнання поразки.
Для України ключовим у цьому контексті є одне важливе спостереження: заморожений конфлікт в Ірані є значно вигіднішим для Росії, ніж будь-яке швидке врегулювання. Саме через це Москва не зацікавлена у сприянні реальній угоді, незважаючи на публічні заяви про свою роль посередника.
