Після змін у владі в Угорщині та поступового загострення відносин між Києвом і Варшавою Україна опинилася у складній ситуації, де одразу дві найближчі сусідні держави перетворились одночасно і на джерело нових можливостей, і на виклики. Якщо в останні роки саме Будапешт асоціювався з блокуванням європейських та євроатлантичних ініціатив України, то сьогодні спостерігається поступова зміна ситуації. Перемога Петра Мадяра відкрила перспективи перегляду формату українсько-угорського діалогу та встановлення компромісів, які раніше здавалися малоймовірними.
Водночас на польському напрямку спостерігається протилежна тенденція. Польща, яка після початку повномасштабної війни стала одним із ключових союзників України, дедалі частіше повертається до складних історичних питань, що роками залишалися невирішеними. Дискусії навколо Волинської трагедії, діяльності Української повстанської армії (УПА) та політики історичної пам’яті знову виходять на передній план, впливаючи не лише на суспільні настрої, а й на двосторонній діалог між державами.
Цікаво, що в обох випадках основними темами є питання національної ідентичності, історичної пам’яті та прав національних меншин. Проте, якщо у стосунках з Угорщиною сторони демонструють готовність до компромісів заради стратегічних цілей, то у відносинах із Польщею історичні розбіжності все частіше стають інструментом внутрішньої політичної боротьби та джерелом двосторонньої напруги.
Для Києва обидва напрямки мають суттєве значення, адже саме Будапешт та Варшава можуть істотно впливати на темпи європейської інтеграції України, формування спільної політики Європейського Союзу щодо війни та ухвалення важливих безпекових рішень. Тож нинішні процеси у відносинах із двома сусідніми державами виходять далеко за межі традиційної дипломатії і становлять значущу частину ширшої боротьби України за своє місце в майбутній архітектурі європейської безпеки.
### Угорщина: нові горизонти чи складний компроміс?
Перемога Петра Мадяра на виборах в Угорщині стала однією з найвагоміших політичних змін для України за останній період. Після тривалого етапу напружених відносин з урядом Віктора Орбана українська сторона розраховує на поступове «перезавантаження» двостороннього діалогу. Президент Володимир Зеленський відразу заявив про готовність до компромісів та запропонував новому угорському керівництву активізувати двосторонні контакти.
Проте зміна персоналій не гарантує автоматичну зміну національних інтересів Угорщини. Якщо Орбан використовував питання Закарпаття як інструмент політичного тиску на Київ і Брюссель, то Мадяр обрав більш прагматичний і переговорний шлях. Водночас проблема захисту прав угорської меншини залишається актуальною.
#### “11 пунктів” – основа угорської позиції
Хоча влада змінилась, Будапешт не відмовився від так званого списку «11 пунктів» — переліку вимог щодо прав угорської громади на Закарпатті. Зміни торкнулися не змісту претензій, а підходів до їх реалізації.
Для Мадяра ці питання мають не лише внутрішньополітичне, а й значення в контексті підтримки європейської інтеграції України. Угорщина дала зрозуміти, що її підтримка євроінтеграційного курсу України напряму залежить від врахування інтересів угорської меншини. Саме тому обидві сторони були зацікавлені в оперативному пошуку компромісів.
#### Прогрес у діалозі між Києвом та Будапештом
Досягнення домовленостей між Києвом і Будапештом щодо прав угорської меншини стали одним із найбільш масштабних компромісів у двосторонніх стосунках за останнє десятиліття, як зазначив прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр.
Основні зміни стосуються освітньої сфери:
– Близько сотні угорських шкіл на Закарпатті отримають статус закладів національних меншин із правом використання угорської символіки: прапора, гімну, відповідних написів.
– Збільшено право використовувати угорську мову не лише під час навчання, а й у повсякденному житті школи.
– Частина освітньої документації може бути оформлена угорською мовою.
– Україна дала згоду на додаткове фінансування таких шкіл навіть при малочисельності учнів.
Водночас домовленості обмежені лише шкільною освітою і не поширюються на дошкільні заклади, професійно-технічну та вищу освіту.
Крім того, важливими виявилися положення щодо розширення мовних прав та місцевого самоврядування:
– Використання угорської мови розширюється у районах компактного проживання меншини, особливо у сфері культури, деяких адміністративних сервісів, громадських заходів і місцевої комунікації.
– Київ відстояв ключові позиції, не допустивши фактичної двомовності на рівні всієї області та обов’язкового дублювання офіційних вивісок за державний кошт.
Політична частина домовленостей стала суттєвим викликом:
– Сторони погодили використання угорської мови під час виборчих кампаній і інформування виборців у місцях компактного проживання меншини.
– Відкладено питання гарантованого представництва угорців у Верховній Раді через перехід України на пропорційну виборчу систему.
– Відмовлено у підтримці ідеї культурної автономії, що після початку повномасштабної війни є політично неприпустимою.
У результаті було знайдено компроміс у галузі мовних і освітніх прав, залишаючи відкритими найбільш чутливі політичні питання, пов’язані зі статусом і символікою національної ідентичності.
#### Чи становлять домовленості ризики для України?
Повне впровадження угорських вимог може призвести до створення особливого правового режиму для однієї національної меншини, якого не матимуть інші етнічні громади України. Водночас, значна частина радикальних пропозицій часів Орбана нині виглядає малореалістичною через потребу масштабних законодавчих змін і підтримку парламенту, якої наразі немає.
Отже, нинішні домовленості радше є політичним компромісом, що для України розблокує переговорний процес, а для Мадяра відкриває доступ до фінансування від Брюсселю, замороженого за Орбана, ніж створенням автономних механізмів для угорської громади.
Цей успіх Угорщини може слугувати прецедентом для інших країн ЄС. Так, Болгарія вже висловлює зацікавленість у додаткових гарантіях для своєї меншини в Україні, зокрема у розширенні можливостей навчання болгарською мовою. Це означає, що питання прав національних меншин може стати окремим напрямком перемовин щодо вступу України до ЄС. Якщо раніше головними перешкодами були реформи та боротьба з корупцією, то сьогодні дедалі більшу вагу набирають питання історичної, культурної та мовної політики.
#### Причини готовності України до компромісу
Для України ця угода має передусім стратегічне значення:
1. Відкриває шлях до розблокування переговорного процесу щодо вступу до ЄС.
2. Знімає одну з найгостріших тем у відносинах з Угорщиною і знижує ризик нових політичних блокувань.
3. Забезпечує практичні результати вже зараз, а не вимагає багаторічних суперечок.
Найсуттєвіший результат — розблокування європейських та оборонних рішень:
– Угорщина припинила блокування відкриття переговорних кластерів щодо вступу України у ЄС, наближаючи Україну до наступних етапів інтеграції.
– Зняла вето на використання 6,6 мільярда євро з європейських оборонних фондів для підтримки України.
Фактично Україна отримала те, чого не могла досягти під час кількарічної конфронтації з урядом Орбана.
#### Реалії очікувань від нового угорського уряду
Хотілося б підкреслити, що відносини України й Угорщини дійсно покращились — це помітно як з офіційної риторики, так і з практичних результатів переговорів. Однак не варто ілюзорно вважати, що з приходом нового уряду в Будапешті автоматично зникнуть угорські національні інтереси чи принципові питання. На порядку денному залишаються права угорської меншини.
Варто врахувати, що партія «ТІСА», яка прийшла до влади, хоч і була опозиційною до Орбана, багато в чому походить із того самого політичного середовища. Тож не варто очікувати повної відмови від теми захисту угорської громади в Закарпатті.
Водночас, за словами народного депутата України, голови парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександра Мережка, змінилося саме tone і характер спілкування. Відносини стали більш конструктивними, що відкриває нові можливості для компромісів.
– Наразі немає детального офіційного оприлюднення умов угод.
– Заплановане засідання Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва в закритому форматі, на якому буде розглянуто українсько-угорський діалог і деталі домовленостей.
– Народні депутати мають зрозуміти обсяги зобов’язань держави, можливі наслідки для законодавства і національних інтересів.
– Навіть при узгодженні принципів на міждержавному рівні потрібно їх законодавча імплементація, що стане окремим етапом політичної і правової роботи.
З точки зору депутата, певні пункти, такі як використання символіки та гімну, викликають запитання і вимагають ретельного аналізу, щоб не допустити створення «держави в державі» — це критично важливо для суверенної країни.
Основними межами можливих компромісів залишаються:
1. Конституція України.
2. Принцип рівності прав усіх громадян.
3. Захист національних інтересів і державної цілісності, особливо в умовах триваючої російської агресії.
Компроміси можливі лише за умови, що вони:
– Не послаблюють державу.
– Не створюють загрози суверенітету.
– Не суперечать базовим конституційним принципам.
Позитивним у відносинах є і те, що нинішня угорська влада усвідомлює перспективу вступу України до ЄС, чого не можна було сказати про попередню адміністрацію Орбана.
Водночас переговори тільки починають найбільш глибоку фазу і потребують подальшого пошуку взаємоприйнятних компромісів, які враховуватимуть інтереси обох сторін і не відкриватимуть «скриньку Пандори».
Йдеться не лише про права угорської меншини, а й про загальні принципи державної політики стосовно всіх національних спільнот в Україні.
—
### Польща: найпроблемніший період у двосторонніх відносинах з початку повномасштабної війни
Ще кілька років тому Київ і Варшава демонстрували небачений рівень політичної солідарності. Польща стала одним із ключових союзників України у військовій, гуманітарній і дипломатичній сферах.
Проте з часом емоційне зближення поступово витіснялося прагматичними інтересами й старими історичними розбіжностями.
Новим символом напруженості стала ініціатива Володимира Зеленського присвоїти одному з підрозділів Збройних сил України почесне найменування «імені Героїв Української повстанської армії». Це рішення викликало масштабну політичну реакцію в Польщі і змістило дискусію за межі історичних питань, зачепивши теми майбутніх двосторонніх відносин, євроінтеграції України і внутрішньої польської політики.
Через цю ситуацію президент Зеленський відмовився від польського аеропорту Жешув для прильоту і відльоту, замінивши його рейсами через Кишинів, що теж мало символічне значення.
#### УПА – ключовий «тригер» напруги між Києвом і Варшавою
Для українського суспільства УПА — це символ боротьби за незалежність проти нацистського та радянського режимів, і Україна традиційно розглядає це питання через цю призму історичної пам’яті.
У Польщі ж УПА асоціюється передусім з Волинською трагедією та загибеллю десятків тисяч польських цивільних, тому будь-які державні вшанування УПА автоматично викликають гостру негативну реакцію політичних еліт незалежно від їх партійної приналежності.
Таким чином нинішній конфлікт є виразом фундаментальної різниці у сприйнятті спільної історії обома країнами.
Польська реакція вийшла далеко за межі історичної дискусії – українське рішення спричинило різкі заяви на політичному рівні.
– Президент Польщі Кароль Навроцький ініціював процедуру позбавлення Володимира Зеленського Ордена Білого Орла — найвищої польської державної нагороди.
– Політики різних рівнів почали прямо пов’язувати історичні суперечки зі сферою фінансової допомоги, підтримки України в ЄС та інших міжнародних проектах.
До критики долучилися не лише діючі політики, а й видатні постаті польського суспільства — від колишнього президента Леха Валенси до дипломатів, які раніше активно підтримували Україну. Це свідчить про формування в Польщі національного консенсусу щодо теми Волині.
Спроба керівника Офісу президента України Кирила Буданова пом’якшити напругу під час візиту до Варшави не дала бажаного результату. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск закликав українську сторону шукати вихід з кризи, а інакше заявив, що відносини визначатимуться не «емпатією», а «жорстким бізнесом». Міністр закордонних справ Радослав Сікорський нагадав, що «помилка припала з боку України, і ми очікуємо від неї її виправлення», одночасно засудивши «націоналістичні виступи» проти українців у Польщі, назвавши їх «відродженням тіней найтемніших сторінок польської історії».
Частина нинішнього загострення пов’язана не лише з історією, а й із внутрішньополітичною боротьбою самої Польщі. Перед виборами тема України дедалі частіше використовується політичними силами для мобілізації електорату. Питання Волинської трагедії, трудової міграції, економічної конкуренції та соціальної політики стали інструментами передвиборчої риторики, внаслідок чого навіть локальні суперечки швидко трансформуються у масштабні політичні скандали.
#### Спільні стратегічні інтереси залишаються незмінними
Україна і Польща мають різні погляди на складні сторінки спільної історії та дедалі частіше керуються власними внутрішньополітичними пріоритетами. Однак, попри гострі заяви та дипломатичні конфлікти, фундаментальні інтереси обох держав залишаються сталими:
– Сприяння стримуванню російської агресії
– Зміцнення безпеки в Європі
– Збереження стабільності східного флангу НАТО
Тому навіть найжорсткіші політичні конфлікти навряд чи зможуть повністю зруйнувати партнерство між Києвом і Варшавою. На цьому тлі примітною була позиція Дональда Туска та Радослава Сікорського, які попри жорстку риторику закликали уникати ескалації, наголошуючи, що від конфлікту між Україною та Польщею перш за все виграє Росія.
#### Исторична політика як сфера суверенітету кожної держави
Питання історичної пам’яті не є новинкою у двосторонніх українсько-польських відносинах. Подібні кризи виникали неодноразово.
Як підкреслює голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики Олександр Мережко, головною метою сьогодні є недопущення загрози стратегічному партнерству між нашими країнами.
– Польща залишається стратегічним союзником України у протистоянні російській агресії.
– Навіть кризові явища не повинні погіршувати загальний стан двосторонніх відносин.
Особливу небезпеку становить не сама історична суперечка, а її політизація. Емоції, що нині панують у польському суспільстві та політикумі, можуть штовхнути деяких політиків до розпалювання кризи.
З огляду на це українська сторона уважно стежить за розвитком дискусії щодо можливої втрати Володимиром Зеленським польського Ордена Білого Орла.
– Існує сподівання, що польські колеги уникнуть помилки і буде знайдено конструктивне рішення.
– Кожен народ і держава мають право на власний погляд на історію, це суверенне право.
– Питання історичної пам’яті має належати професійним історикам, а не слугувати інструментом політичної конкуренції.
Українські та польські вчені вже мали позитивний досвід конструктивного міжнаукового діалогу, коли навіть найскладніші питання обговорювалися без політичного тиску і емоційних суджень. Такий підхід сприяє порозумінню там, де політики здебільшого поглиблюють розбіжності.
Для подолання нинішньої кризи слід розділити проблему на кілька окремих складових:
1. Політичну
2. Моральну
3. Юридичну
4. Історичну
Кожна потребує свого механізму врегулювання.
Одним із можливих орієнтирів може стати формула польсько-німецького примирення «Пробачаємо і просимо пробачення», яка допомогла варшаві і берліну подолати найгостріші історичні розбіжності.
Як наголошує Мережко:
– Історію не можливо змінити і не можна переписати минуле.
– Втім, можливо впливати на спільне майбутнє.
– Україна й Польща мають зосередитися не лише на складних сторінках історії, а й на спільних цінностях і досягненнях.
– Спільна боротьба проти російської агресії, польські добровольці, які загинули, захищаючи Україну, а також постаті, які працювали на порозуміння народів (Іван Павло ІІ, Єжи Ґедройць, Яцек Куронь) створюють набагато міцніший фундамент для співпраці, ніж будь-які історичні конфлікти.
Насамкінець, розпалювання суперечок між Україною і Польщею вигідне передусім Росії.
