Аналіз майже двадцятирічного масиву актуальних і ретроспективних даних демонструє, що стратегічні рішення російського уряду в бюджетній, тарифній, грошово-кредитній та зовнішньоекономічній сферах формують цілісну, системну картину. Ці рішення є свідомим довгостроковим вибором, зробленим 15-20 років тому. Водночас, відсутність у планах Кремля припинення війни в Україні та нормалізації відносин із Заходом підкреслюється на офіційному порталі Київського Безпекового Форуму (КБФ).
Економічний радник КБФ В’ячеслав Бутко зазначає:
– Тимчасовість економічних заходів передбачала б сигнали готовності до їх перегляду. Однак, сучасні індикатори, навпаки, свідчать про посилення курсу на протистояння.
– Оборонні витрати Росії мають стабільний двадцятирічний тренд, який вказує на тривалу і ретельну підготовку до військових дій.
– Частка військових видатків у ВВП російської держави росте постійно, починаючи з початку 2010-х років.
Аналітик підкреслює, що це посилення фінансування проводилося в умовах різких коливань цін на нафту:
– Спочатку нафта трималась вище 100 доларів за барель.
– Після чого сталася значна девальвація до 52-55 доларів за барель у 2015-2016 роках.
Це свідчить про те, що пріоритетність фінансування військово-промислового комплексу (ВПК) не переглядалася ні під час періодів високих, ні під час низьких нафтових доходів бюджету РФ.
Щодо тарифної політики:
– У період 2017-2020 років російський уряд намагався стримувати зростання тарифів, утримуючи його нижче рівня інфляції.
– З 2022 року цей підхід був залишений, а трирічний прогноз Міністерства економічного розвитку РФ на 2027-2029 роки передбачає індексацію тарифів, що перевищує цільові показники інфляції.
Така політика свідчить про середньостроковий стійкий вибір влади.
Використання регульованих тарифів для перерозподілу ресурсів від населення й цивільних секторів економіки на користь інфраструктурних монополій є багаторічною практикою. Існує підстави вважати, що саме ці інфраструктурні монополії слугують джерелом фінансування військових потреб РФ, підкреслює В’ячеслав Бутко.
Щодо більш широкої економічної стратегії:
– Відмова від інтеграції із західними ринками та перехід до моделі “економічної фортеці” готувався задовго до 2022 року.
– Цьому процесу передувало послідовне накопичення міжнародних резервів, зниження зовнішнього боргу та збільшення золотовалютних запасів.
Пояснюють це так:
– Міжнародні резерви РФ стабільно зростали майже два десятиліття.
– Політика, посилена після кризи 2008-2009 років, була спрямована на створення ліквідної “подушки безпеки”, яку неможливо паралізувати.
– Після початку повномасштабної війни ці резерви стали інструментом фінансування бюджетного дефіциту та компенсації тиску санкцій.
Ці факти свідчать про довгостроковий характер стратегії російської держави.
Паралельно з накопиченням резервів:
– Зовнішній борг РФ стабільно скорочувався.
– Завдяки цьому російська фінансова система значною мірою стала ізольованою від зовнішніх економічних шоків.
Такі тенденції є наслідком багаторічних рішень, ухвалених задовго до початку російського вторгнення в Україну.
Особливості фінансової моделі:
1. Значення зовнішнього боргу нижче, при цьому оборонні витрати залишаються високими.
2. Не застосовується переважне фінансування через кредити, а замість цього використовується перерозподіл поточних доходів через тарифи та бюджетні стимули.
3. Низький рівень боргу залишає можливість боргового фінансування як резервної опції.
Щодо структури доходів державного бюджету:
– Частка нафтогазових надходжень знизилася з 45% у 2000 році до 27% у 2025 році.
– При цьому товарна структура експорту залишилася стабільно сировинною більш ніж два з половиною десятиліття.
– У 2025 році паливно-енергетичні товари становили 54% вартості експорту.
У загальному контексті:
– Росія відтворює модель сировинного експортера, спрямовуючи рентні доходи на пріоритетні сфери: військово-промисловий комплекс, державні інфраструктурні проєкти та соціальну підтримку електорату Путіна.
– Геополітичний “поворот на Схід” не є вимушеним кроком, а логічним продовженням курсу на утвердження ролі як постачальника сировини та енергоносіїв.
– Переорієнтація енергетичних потоків на азійські ринки була елементом довгострокової стратегії, закладеної задовго до початку широкомасштабних військових дій, а не реакцією на закриття європейських ринків.
Таким чином, за останні два з половиною десятиліття Росія:
– Послідовно збільшувала обсяг резервів.
– Зменшувала зовнішні боргові зобов’язання.
– Збільшувала частку військових витрат у ВВП.
– Забезпечувала випереджальне зростання тарифів інфраструктурних монополій, створюючи додаткові фінансові ресурси, у тому числі для оборонних потреб.
Ці процеси є складовими єдиної стратегії, що має свою ціну й водночас слугує основою структурної трансформації російської економіки на користь війни й системного тривалого протистояння з “колективним Заходом”.
