Уявіть собі вузьку морську «браму» шириною всього 26 кілометрів. Через цю протоку щодня проходять мільйони барелів нафти, тисячі контейнеровозів із товарами, а також транспортні потоки газу, зерна — коротко кажучи, усе, що підтримує світову економіку на плаву. Ця «брама» називається Баб-ель-Мандебська протока і наразі перебуває під контролем тих, кого ще 10–15 років тому ніким серйозним не сприймали.
За останні тижні єменські хусити, відомі як рух «Ансар Аллах», досягли того, чого не вдавалося роками: за дев’ять днів блискавичного наступу вони захопили практично все узбережжя Червоного моря, встановили контроль над ключовими островами в самій протоці і продовжують просування на південь. Відповіддю уряду Ємену стала оголошена загальна мобілізація. Саудівська Аравія, яка багато років намагалася приборкати хуситів, тепер сама зазнає ударів із застосуванням ракет і безпілотників. Світова ціна на нафту вперше з травня перевищила $100 за барель, і ця тенденція, ймовірно, лише починається.
Для України цей далекий конфлікт — не абстракція. Відчутний вплив вже спостерігається у вигляді стрімкого зростання цін на нафтопродукти на вітчизняних АЗС. Політичний оглядач UA.News Микита Трачук проаналізував, як хусити зуміли здійснити військовий прорив, хто вони такі, і як війна в Ємені впливає на світ загалом.
—
### Блискавичний наступ, який змінив ситуацію
Переломний момент у громадянській війні в Ємені, що триває з 2014 року, настав на початку вересня 2026 року. Хусити несподівано розпочали масштабний наступ на західному напрямку, і вже за тиждень їхні передові загони вийшли до Червоного моря, заволодівши стратегічним портом Моха, ключовою базою урядових військ.
10 вересня хусити висадились на островах Перим і Ханіш у Баб-ель-Мандебській протоці, що означає фактичний контроль над цим життєво важливим морським маршрутом.
До 12 вересня урядові війська втратили контроль над усім західним узбережжям країни. Хусити продовжили просування на південь, захопивши порт Дхубаб та створивши безпосередню загрозу для другого за розміром міста Ємену — Адену. У відповідь міжнародно визнаний уряд Ємену, підтримуваний Саудівською Аравією, оголосив загальну мобілізацію, формально для захисту цивільного населення, республіканської влади та територіальної цілісності, а фактично визнав неспроможність регулярної армії протистояти новій фазі конфлікту.
Хусити наступають, урядові сили відступають. Саудівська Аравія, яка сама має серйозні проблеми, протистоїть атакам на свою нафтову інфраструктуру, організованим за допомогою ракет та безпілотників хуситів. Вона не в змозі надати союзникам надійну повітряну підтримку, а наземне вторгнення у Ємен загрожує втягненням у виснажливу війну без перспектив швидкої перемоги.
Щоб глибше зрозуміти сучасну конфігурацію, варто згадати про історію війни, яка розпочалася за часів «арабської весни». На початковому етапі столиця Сана та густонаселені північні райони опинилися під контролем хуситів. До 2022 року бої там помітно вгамувалися.
Станом на кінець 2025 року територія Ємену розділилася на чотири зони:
1. Східна пустельна територія — під контролем міжнародно визнаного сунітського уряду, підтримуваного Саудівською Аравією.
2. Північ і захід — контрольовані хуситами.
3. Південні регіони, включно з Аденом — під владою «Південної перехідної ради», що прагне незалежності Південного Ємену і має підтримку ОАЕ.
4. Невелика ділянка узбережжя, розташована між територіями хуситів і південців — під контролем сил «Національного опору», лояльних офіційному уряду та підтримуваних Саудівською Аравією.
Саме на останньому фронті зараз розгортається наступ хуситів.
У січні 2026 року урядові сили почали контрнаступ після того, як у кінці 2025-го «Південна перехідна рада» завдала удару, просунувшись на схід країни майже до кордону з Оманом і Саудівською Аравією. Збройна інтервенція Саудівської Аравії, котра почала бомбардування південно-сепаратистських позицій, та припинення допомоги з ОАЕ призвели до розвалу коаліції сепаратистів, внаслідок чого уряд повністю відвоював південні території. 9 січня 2026 року урядові війська увійшли до Адену, а «Південна перехідна рада» оголосила про саморозпуск.
Літо ознаменувалося посиленням кампанії Саудівської Аравії проти хуситів, зокрема авіаційними ударами. Перелом стався 3 вересня, коли хусити завдали несподіваного удару по силах «Національного опору» на заході. Незважаючи на тимчасове стримування урядовим військам наступу на південь (у район Таїза), головний удар було нанесено на захід у напрямку порту Моха, що призвело до прориву фронту і швидкого просування.
—
### Хто такі хусити і звідки вони?
Рух «Ансар Аллах» виник у 1990-х роках у північній єменській провінції Саада. Його засновник — Хусейн аль-Хусі, релігійний лідер, який критикував корупцію та прозахідну зовнішню політику єменського уряду. Назва «хусити» походить від прізвища їхнього лідера і означає «учні Хусі».
Спочатку це була невелика релігійна група, однак із початком внутрішнього конфлікту у 2004 році вона трансформувалася у воєнізовану силу. Нині хусити контролюють близько 30% території Ємену, у тому числі найбільш густонаселені регіони та столицю Сану, де мешкає близько 70% населення країни.
Хусити належать до шиїтської гілки ісламу — зейдитського напрямку, домінуючого на півночі Ємену. Це визначає їх як союзників Ірану, що підтримує ідею «шиїтського півмісяця» — мережі союзницьких для Тегерану угруповань від Лівану до Ємену. Іран надає їм фінансову, технічну та військову підтримку: від ракет і безпілотників до військових радників. Завдяки цій допомозі хусити перетворилися з переважно мобільної піхоти на пікапах на сучасну армію з власними безпілотними підрозділами та ракетно-балістичним арсеналом. Чисельність їхніх бойовиків зросла з близько 30 тисяч у 2015 році до понад 350 тисяч у 2024-му.
Офіційно хусити заявляють, що борються за збереження єменського суверенітету та проти «агресивного впливу Саудівської Аравії та союзників». Проте на практиці їхня мета — контроль над усім Єменом і статус ключового регіонального гравця, здатного диктувати умови торгівлі через Червоне море. Виглядає так, що вони успішно рухаються до цієї мети.
—
### Чому наступ хуситів є викликом для світу і важливий для України
Баб-ель-Мандебська протока з’єднує Червоне море з Аденською затокою та Індійським океаном, слугуючи південним входом до Суецького каналу — основного морського шляху між Азією та Європою. Через протоку проходить близько 12% світової торгівлі та майже 30% контейнерних вантажів. У 2023 році через Баб-ель-Мандеб щоденно транспортувалося близько 9,5 мільйона барелів нафти та нафтопродуктів — майже 12% морської торгівлі нафтою в світі.
Реакція світових ринків була миттєвою: після захоплення стратегічних островів хуситами ціна нафти марки Brent піднялася до $105 за барель — найвищий рівень із травня 2026 року. Але справа не лише в нафті. Захоплення контролю над протокою змушує судна йти в обхід навколо мису Доброї Надії, що додає тижні до термінів доставки, суттєво підвищує витрати на паливо і страхування.
Цю додаткову напруженість посилює загострення ситуації в Ормузькій протоці — ще одному важливому морському торговельному шляху, через який проходить близько 20% світового потоку нафти. Зараз Іран блокує рух через Ормузьку протоку, тож світ зіткнувся з паралічем відразу двох стратегічних маршрутів.
Для України це має конкретний вплив. Країна залежить від імпорту 85-90% нафтопродуктів. Тож кожне зростання світових цін на нафту майже миттєво позначається на роздрібних цінах на паливо в Україні. У свою чергу, це моментально підвищує вартість логістики, що впливає на ціни майже на всі товари та послуги.
Наразі ситуація залишається надзвичайно нестабільною:
– Хусити, здається, не мають наміру зупинятися і планують і надалі розширювати свій контроль.
– Саудівська Аравія шукає шляхи переламання ходу війни.
– США розглядають можливість прямих ударів по хуситах, проте поки утримуються від такого кроку.
– Іран продовжує підтримувати своїх союзників.
– Світова економіка перебуває у стані напруженого очікування — чи вдасться розблокувати протоку, чи доведеться звикати до умов постійної «нафтової турбулентності».
Таким чином, війна в Ємені вже торкається і України — насамперед через зростання цін на енергоносії, що викликає хвилю подорожчання сотень інших товарів. І наразі немає ознак швидкого розв’язання цієї ситуації.
