Екскаватор піднімає ківш землі, перемішаної з бетоном, а собака-шукач ретельно перевіряє кожну грудку. Саме так у селищі Комишуваха на Запоріжжі здійснюють пошуки останків людей, які 2 листопада заховалися в укритті під місцевою гімназією. Російська авіаційна бомба ФАБ-3000 не залишила їм жодних шансів: вже підтверджено загибель 55 осіб, і десятки вважаються зниклими безвісти.
Через три дні після цієї масштабної трагедії - найбільшого масового вбивства в ході цієї війни з часу бомбардування Маріупольського драматичного театру - на місці події працювали іспанський кореспондент Хав’єр Еспіноса з газети El Mundo та фотограф Альберт Лорес.
Небагато іноземних журналістів потрапили до зони трагедії, тому більшість засобів масової інформації змогли лише передати офіційні звіти Державної служби з надзвичайних ситуацій та поліції. Іспанських колег супроводжували військові журналісти пресслужби 65-ої окремої механізованої бригади «Великий Луг» та український фіксер Євген Семехін.
Дорога, під контролем дронів
Іспанські журналісти планували працювати в Україні два тижні. Підготовка до поїздки тривала близько місяця - Хав’єр звертався з проханнями розповісти понад 30 різних сюжетів. Місія розпочалася 3 листопада в Одесі, але того ж вечора через трагічні події у Комишувасі довелося кардинально змінити плани.
2 листопада вранці російські війська нанесли удари двома керованими авіабомбами по будівлі Комишуваської гімназії, зруйнувавши спортзал та кілька прилеглих приміщень. У сусідньому приміщенні - в підземній школі - розташовувався пункт видачі гуманітарної допомоги. Того ранку там перебувало понад сто людей, які прийшли за їжею, хлібом та іншими допоміжними наборами.
Після першої атаки негайно розпочалися роботи з порятунку. Однак через загрозу повторного удару місцеві жителі, поліцейські та рятувальники змушені були піти в підземне сховище - саме на це місце було скинуто бомбу ФАБ-3000. Авіабомба пробила дах і вибухнула всередині будівлі.
Всі, хто перебував на найнижчому рівні укриття, загинули від вибуху.
(Додатково - відео з бодікамери загиблого поліцейського демонструє останні моменти перед трагедією.)
За словами Сергія Скібчика, начальника відділу комунікацій 65-ої окремої механізованої бригади «Великий Луг»:
- Іспанські колеги початково мали працювати на інших темах у нашому секторі. Проте, дізнавшись про подію у Комишувасі і побачивши моторошні кадри, вони рішуче змінили свій план. Ми оперативно оформили необхідні документи і отримали погодження командування на виїзд.
5 листопада п’ятеро осіб сіли в автомобіль Сергія Скібчика - це були: Сергій і його колега-фотограф Андрій Андрієнко з пресслужби, двоє іспанських журналістів і фіксер Євген Семехін. Сам Скібчик сів за кермо. Він розподілив завдання між пасажирами - кожен мав пильно слідкувати за небом через відкриті вікна, оскільки дорога на Комишуваху проходить частиною траси Запоріжжя-Оріхів, де тривають бойові дії і де постійно патрулюють російські безпілотники.
- Навіть ділянка шляху, яка офіційно вважається «умовно безпечною», є доволі небезпечною. Над трасою ми нарахували приблизно десять «мертвих» дронів на сітці, а двічі ставали свідками того, як мобільні вогневі групи знищували активні безпілотники. Удалося пройти завдяки високій швидкості руху, - розповів НСЖУ Сергій.
Вздовж дороги стояли спалені автомашини, переважно цивільні.
Фіксер Євген Семехін, який у березні вже був у Комишувасі з німецьким журналістом, зазначає, що тоді селище ще було більш-менш життєздатним: працювали магазини, ринок, кафе, і вони спокійно випивали каву. За півроку ситуація кардинально змінилася - зауважив він у коментарі НСЖУ.
Біля завалів і в покинутому монастирі
Знайшовши місце для збереження авто, журналісти рушили пішки. Іспанці неодноразово доводилося швидко ховатися в залишках дерев або в напівзруйнованих будівлях. Хав’єра приголомшило, що Андрій Андрієнко з пресслужби бригади вловлює звук дронів набагато швидше за всіх.
- Хав’єр казав, що нічого не чує у той момент, коли вже попереджав, що треба ховатися. Лише через кілька секунд він теж помічав звук. Я пояснив йому, що як журналіст він повинен фіксувати й опитувати людей, а ми - забезпечувати їх безпеку. Тому краще зайвий раз сховатися, ніж чекати підтвердження звуку, - розповідає Андрій.
На початку повномасштабної війни Андрій був цивільним фотографом-воєнкором, тоді про його безпеку дбали інші.
На місці вибуху важка техніка працює цілодобово, вантажівки вивозять уламки будівель. Журналісти разом із рятувальниками спустилися в підземну частину гімназії, наскільки дозволяли завали. Серед руїн собака ретельно обнюхує кожну грудку землі, щоб не пропустити залишків тіл загиблих.
До місця трагедії час від часу приходили місцеві мешканці. Група поспілкувалася з літньою жінкою, яка вже кілька днів чекала, коли витягнуть її зятя - він працював у ремонтній бригаді, допомагаючи ремонтувати вікна вибитих домівок сусідів. Того фатального ранку він прийшов у підземну школу, бо там видавали гуманітарну допомогу.
Потім журналісти вирушили на інший кінець селища - до жіночого Свято-Єлизаветинського монастиря, по якому також вранці 2 листопада влучила російська бомба. Відстань від гімназії до монастиря приблизно кілометр, що співставно з дорогою від Майдану до Бессарабки в Києві. Однак через загрозу безпілотників довелося ховатися кожні 2-3 хвилини, тому дорога зайняла понад годину.
Насельниць монастиря евакуювали заздалегідь.
- Відчуття моторошні. Заходиш у цю порожню будівлю, а по коридорах виє вітер і колишуться фіранки. Ніби люди були тут півгодини тому. У їдальні на столах стоять тарілки, в яких, здається, ще остигає їжа. Удар по монастирю - ще одне свідчення безжальності Росії, для якої не має значення, куди наносити удари, - підкреслює Сергій Скібчик.
Поховання під сигналами тривоги
Наступного дня матеріал Хав’єра Еспіноси з фотографіями Альберта Лореса вийшов у El Mundo на перших трьох шпальтах. Пізніше журналісти поспілкувалися з головою громади Юрієм Карапетяном. Під час ракетного удару по гімназії загинула його дружина Наталія, яка допомагала людям і після першої хвилі авіаудару просила швидше заходити в укриття.
За кілька днів іспанські журналісти повернулися, щоб бути присутніми на похороні загиблих. Церемонія відбувалася під обстрілами: за пів години тричі у залі звучали сигнали попередження про ворожі безпілотники, за кілька секунд поруч пролунали вибухи.
- Священник під час обряду сказав: це не «війна» вбила цих людей, їх убив конкретний льотчик, який скинув бомбу, і конкретна особа, яка віддала такий наказ, - згадує Євген Семехін.
Згідно з даними військової розвідки України, удар по Комишувасі був спланований начальником групи вогневого ураження штабу угруповання військ «Днєпр» російської окупаційної армії, полковником Федором Володимировичем Зубаковим. Для виконання воєнного злочину було задіяно чотири літаки Су-34. Ідентифіковано російських льотчиків, які здійснили скиди авіабомб:
- Капітан Єлісєєв Сергій Олександрович
- Капітан Звєрєв Дмитро Андрійович
- Старший лейтенант Плотніков Родіон Сергійович
- Старший лейтенант Ігнатьєв Микита Вікторович
- Старший лейтенант Соколенко Максим Вікторович
- Лейтенант Перехрест Вадим Олегович
Екіпаж ще одного літака встановлюється.
Для фіксера Євгена ця поїздка супроводжувалася професійними та етичними викликами. Він зазначає, що йому важко було спостерігати, як журналіст розпитує людей, які перебувають у глибокому горі. Біля гімназії та на цвинтарі Євген неодноразово просив Хав’єра зробити паузи і почекати. Однак той наполягав, що саме так може найкраще передати іспанським читачам трагедію, через яку пройшли ці люди.
- Хав’єр казав мені: під час різанини в Руанді я плакав, дивлячись на загиблих дітей, але продовжував писати матеріали. Я розумію його: для нас це практично особиста трагедія, а для іноземного журналіста - одна із багатьох, що він бачив у своїй журналістській кар’єрі, - говорить Євген.
Однак він висловлює вдячність іспанському колезі за те, що його матеріали виходять на перших сторінках і можуть впливати на виборців і політичне середовище Іспанії.
Сам Хав’єр Еспіноса впевнений, що світ не залишив Україну поза увагою.
- Інтерес до подій в Україні досі існує, і великі медіа продовжують відправляти своїх журналістів сюди, - поділився він у коментарі НСЖУ.
Хав’єр високо оцінив роботу Сергія Скібчика й Андрія Андрієнка, охарактеризувавши її як прояв «максимального рівня професіоналізму»: вони розуміють важливість світового інформування про цю трагедію. Впроваджуючи ініціативу з удосконалення співпраці, фіксер Євген Семехін планує надіслати подяку Генеральному штабу Збройних сил України за роботу пресофіцерів.
Пресслужба 65-ої окремої механізованої бригади продовжує тримати тему Комишувахи в центрі уваги. Наступною в селище має приїхати знімальна група латвійського державного телебачення.
- До завершення пошуково-рятувальних робіт ми будемо слідкувати за розвитком подій, - підкреслює Сергій Скібчик. - Світова спільнота має знати про злочини росіян проти мирного населення, щоб дати цьому оцінку і притягнути Росію до відповідальності як державу-терориста.
Національна спілка журналістів України (НСЖУ) активно розвиває співпрацю з військовими пресофіцерами та пресслужбами українських Сил оборони, сприяючи ефективній взаємодії між військовими й цивільними журналістами. Це включає:
- Організацію роботи медійників у зонах бойових дій;
- Удосконалення процедур акредитації;
- Підвищення безпеки журналістів;
- Проведення спільних професійних зустрічей і тренінгів;
- Надання технічної та матеріальної підтримки військовим пресслужбам, у тому числі фото- і відеообладнання, автомобілів та іншого необхідного оснащення.
Особливу співпрацю налагоджено з пресслужбами:
- 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила;
- 5-ої окремої штурмової Київської бригади;
- 44-ої та 65-ої окремих механізованих бригад.
У 2024 році НСЖУ започаткувала спеціальну відзнаку «Пресофіцери важливі», якою відзначають військових комунікаційників за їх професіоналізм, освітлення подій на фронті та сприяння роботі цивільних журналістів. Співпраця відбувається також на рівні керівництва комунікаційних підрозділів Збройних сил України та Міністерства оборони.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
