Від «Спартана» до полону: історія виживання і повернення кропивничанина Олександра Гаврилюка
Вибір служби та сила спорту
Олександр Гаврилюк приєднався до Національної гвардії України у 18 років, обравши бригаду “Спартан”. Його бажання було простим і щирим – захищати рідну землю від ворога. Важливою підтримкою для нього став спорт: бразильське джиу-джитсу, яким він займався у клубі “Борець”, допомогло загартувати характер і тіло.
Основні рушії, що сформували його світогляд:
- Тренери Ярослав Блажко, Роман Непота та Євген Скирда стали прикладом не лише в спорті, а й у житті;
- Девіз «Бийся за своє і не відпускай» став маніфестом у боях;
- Підтримка товаришів і взаємодопомога – ключові цінності на службі.
Саме бригада “Спартан” притягнула Олександра через близьких друзів, які вже там воювали. Головним завданням підрозділу були штурмові та оборонні операції, що вимагали неймовірної витримки та мужності. Перші бої були страшними, наповненими страхом і невідомістю, але моменти перших «прильотів» навчили витримці і рішучості.
Втягнення у полон: біль і тортури
Незабаром після фронтових боїв, 10 вересня 2023 року, біля села Вербове (Запорізька область) Олександр потрапив у полон разом із п’ятьма побратимами. Ситуація була страшною, голова боліла, а навколо панував хаос. В очах товаришів – розгубленість, що передбачала неминучу пастку.
Перші допити супроводжувалися жорстокими катуваннями:
- Фізичний біль – удари сковорідками і молотками;
- Психологічний тиск – стрільба вгору відразу після допитів для посіяти страх;
- Залякування про розстріли товаришів, які насправді безжально билися, та механізми втримання в неволі.
Після цього їх перевезли до Токмака, куди зайшли співробітники ФСБ. Тут тиск став більше психологічним, вони намагалися примусити прийняти провину за злочини, яких військові не скоювали. Пізніше у Горлівці стало відомо, що багатьох утримуваних піддають сфабрикованим судовим процесам.
Переживання у Горлівській колонії: московський спецназ і репресії
За десять місяців полону Олександр перебував у двох колоніях – Горлівці та Кіровському (Хрестівка). Горлівка відзначилась особливо жорстоким режимом. Тут наглядачами працювали колаборанти, а також російські військові. Особливе постраждало від московського спецназу, який приїхав восени 2023 року.
Хто і що чинив у колонії:
- Жорстоке побиття пластмасовими та металевими трубами, гумовими дубинками;
- Знущання «завгоспа» – примус мити туалети, ходити на колінах, гавкати, ставлення як до тварин;
- Вигнання на вивчення радянських пісень під постійні побої при похибках;
- Загроза фізичних травм – удари по пальцях, руках, геніталіях, а також катування через відмову співпраці.
Бойовий дух підтримувався через взаємопідтримку між полоненими та дрібні радощі – книжки (найчастіше російська література, радянські тексти, а інколи класика детективів), розмови про життя на волі та буденні справи.
Умови життя і важкі випробування
У бараці, де перебували близько 90-100 чоловік, умови були майже нелюдськими:
- Постійна сирість, грибок на стінах та просочені водою підлоги;
- Протікаючий дах і холод від пічного опалення;
- Нашестя клопів, яких не вдавалося знищити через несправний автоклав;
- Жорстоке поводження особливо у «важливі» дати, наприклад 9 травня, коли чеченський спецназ завдавав серйозних травм багатьом хлопцям.
Через такі умови неймовірно страждали як фізичне здоров’я, так і психіка бранців. Деякі на межі відчаю навіть намагалися покінчити з собою, але підтримка товаришів допомагала триматися.
Маніпуляції з «батальйоном-бульйоном» та спроби вербування
Окупанти створили підрозділ Богдана Хмельницького, який полонені жартома прозвали “батальйон-бульйон”. Його мета була примусовою вербуванням українських військових для служби на боці ворога.
Особливості цієї схеми:
- Запис до батальйону під пісню «Дєнь Побєди» – своєрідна психологічна акція;
- Переважно місцеві люди із сумнівною репутацією прагнули уникнути ув’язнення будь-якою ціною;
- Добровільна, але під тиском співпраця з окупантами фіксувалася через «завгоспа».
Олександр і більшість його товаришів відмовилися від такої співпраці, зберігаючи гідність і стійкість.
Обмін і повернення до рідних
Повідомлення про обмін почали надходити під час перебування в Кіровському. Особлива зима за в’язничними стінами залишилася позаду, хоча й наостанок була спроба нових допитів і катувань перед виїздом.
Хвилювання і надія поєдналися у цих моментах:
- Оголошення обміну та коротки збори – перефарбування у цивільне;
- Несподівані допити з новим фізичним кримінальним насильством;
- Почуття неймовірного полегшення й радості з появою українського прапора після перетину кордону.
Нове життя після полону: виклики і підтримка
Зараз Олександр повернувся до Кропивницького, навчається в медичному коледжі та намагається знайти свій шлях у цивільному житті. Про психологічний стан він розповідає чесно і відкрито, не минаючи складнощів:
Як виживати далі:
- Підтримка друзів, які теж пройшли полон, стає щитом проти відчаю;
- Прогулянки та зміна обстановки допомагають впоратися з внутрішньою порожнечею;
- Пошук нових цілей і сенсів, наприклад, продовження медичної освіти, повертають упевненість.
Хоча емоційна рана глибока, кроки до відновлення поступові й важливі. Відчуття «старіння» у неволі і непрогнозованість майбутнього – звичайні супутники тих, хто повернувся з полону.
Підписуйтесь на Суспільне Кропивницький у соцмережах, щоб не пропустити нові історії та свіжі новини
