За роки великої війни Росія стикнулася з масштабними санкціями, які відвернули її назад у стратегічно важливих галузях, зокрема:
– цивільній авіації,
– космічній та технологічній сферах,
– автомобільній промисловості.
Незважаючи на це, основним джерелом наповнення бюджету РФ залишаються енергоносії. Саме тому на нафтогазові санкції, ембарго та впровадження “стелі цін” покладалися найбільші сподівання.
З одного боку, санкції ЄС та США значно скоротили доходи Росії в нафтогазовому секторі, викликавши дефіцит державного бюджету. В таких умовах Москва була змушена продавати сировину з рекордними знижками — часто з нульовою або навіть від’ємною рентабельністю. З іншого боку, масштабного колапсу поки що не відбулося, і санкції досі не досягли головної мети, бажаної для України — змусити Кремль зупинити війну.
У контексті зростання цін на енергоносії через загострення бойових дій на Близькому Сході Росія, принаймні короткостроково, виступає одним із головних вигодонабувачів цієї кризи. Посланець Путіна Кирило Дмитрієв неодноразово вихвалявся вартістю нафти, що сягала 100 доларів за барель, а віцепрем’єр Олександр Новак повідомляв про перехід від величезних дисконтів до “часткових премій”.
Натомість, на тлі переговорів екс-президента США Дональда Трампа з Тегераном та заяв про можливе припинення війни, котирування нафти поступово падають нижче за 100 доларів за барель. Експерти погоджуються, що у довгостроковій перспективі ціни не будуть такими високими, а вплив цінового ралі на російську економіку становитиме лише обмежену користь.
Здається, що і сам диктатор Путін готується до такого розвитку подій. На зустрічі з найближчими олігархами він закликав не розраховувати на “тривалий золотий дощ” від нафтових цін, а також запропонував добровільні внески на продовження війни.
Нижче наведено відповіді на ключові питання:
– З якими знижками РФ продавала енергоносії з початку великої війни?
– Чому вугільна галузь переживає найглибшу кризу за останні 30 років?
– Чому ейфорія Кремля від високих цін на нафту не здатна вирішити системні проблеми економіки агресора?
—
### Вугілля
На відміну від нафтогазового комплексу, вугільна галузь відіграє вкрай незначну роль у російській економіці — її внесок становить менше 1 % ВВП. Проте вона має ключове соціально-економічне значення для низки регіонів (Кузбас, Хакасія, Якутія, Красноярський край), створюючи понад 140 тисяч робочих місць.
Після початку великої війни Європейський Союз, який у 2021 році імпортував із Росії 51,4 мільйона тонн вугілля, улітку 2022 року спільно з Великою Британією запровадив ембарго на його імпорт з РФ. Ці санкції навіть підтримала традиційно нейтральна Швейцарія.
За декілька місяців до завершення своєї каденції, у січні 2025 року, президент Джо Байден наклав обмеження на компанії “Кузбассразрезуголь” і “Красноярсккрайуголь”, які разом видобували 15 % російського вугілля. Це блокувало активи цих компаній і ускладнювало проведення платежів.
Спочатку, з огляду на обсяги видобутку й експорту у перші два роки війни, здавалося, що вугільний сектор успішно пом’якшив наслідки санкцій. Причиною були пікові світові ціни на вугілля у 2022–2023 роках та орієнтація на нові ринки, зокрема Китай, Індію і Туреччину.
Однак у 2024 році падіння світових цін, 50–60-відсоткові знижки для покупців із Китаю та Індії, збільшення логістичних витрат і податкового навантаження підривали конкурентоспроможність російського експорту.
– Лише за січень–червень 2024 року вугільний сектор країни-спонсора тероризму зазнав чистого збитку у розмірі 73 мільйонів доларів, тоді як за аналогічний період 2023 року галузь отримала майже 3 мільярди доларів прибутку.
– При цьому 50 % шахт визнано збитковими.
У 2025 році галузь опинилася в умовах “ідеального шторму”. На санкційний тиск наклалися падіння внутрішнього і зовнішнього попиту та зниження цін через рекордний видобуток Китаєм — найбільшим у світі виробником і споживачем вугілля.
Виробники були змушені експортувати вугілля з нульовою або від’ємною рентабельністю, що призвело до скорочення постачань:
– на індійському ринку падіння склало 55 %,
– на турецькому — 47 %,
– на китайському — 8 %.
Загальний обсяг експорту скоротився з 223 млн тонн у 2021 році до 195 млн тонн у 2024 році. За офіційними даними ЄС, імпорт російського вугілля наразі практично відсутній.
Хоча Москва розробила численні схеми обходу санкцій через “тіньовий флот” і підставні фірми в Китаї, Туреччині, Казахстані та ОАЕ, подорожчання логістики та продаж з великими знижками загнали шахтарів у найглибшу кризу за останні 30 років. Виходу з неї уряд РФ досі не знайшов.
Саме цю галузь у Росії вважають однією з головних економічних жертв війни. Учасники ринку визнають, що “вугільна промисловість переживає найгострішу кризу з 1990-х років”.
У 2022 році виробники знижували ціни до 60 % від світових орієнтирів, а з поступовою стабілізацією торгових потоків дисконт скоротився до 20 %.
У 2026 році вугільна галузь РФ продовжила занепад:
– чисті збитки сягнули 0,3 мільярда доларів у січні,
– частка збиткових підприємств становила 60 %,
– 62 компанії перебували у зоні ризику,
– 20 підприємств припинили видобуток,
– 15 — законсервували або ліквідували діяльність,
– загальний борг галузі перевищив 18,5 мільярда доларів, зростаючи на 3,7 мільярда з липня 2025 року.
Показники експорту погіршуються також через збільшені логістичні витрати. На межі колапсу “Российские железные дороги” змушені підвищувати тарифи — у 2025 році вони збільшилися на 14 %, попри офіційну інфляцію 5,6 %, а в березні 2026-го додали одновідсоткову надбавку.
Міненергетики РФ прогнозує подальше зростання збитків підприємств у 2026 році до 7 мільярдів доларів, констатуючи занепад галузі без перспектив швидкого відновлення.
—
### Скраплений природний газ (СПГ)
Після введення санкцій Сполученими Штатами проти проєкту “Арктик СПГ-2” компанії “Новатек” Росія змушена продавати СПГ через посередників із значними знижками, іноді до 50 %.
У квітні 2026 року на фоні цінового ралі, викликаного війною в Ірані, РФ запропонувала підсанкційний СПГ з 40-відсотковою знижкою, розпочинаючи агресивну кампанію захоплення “енергетично голодного ринку Південної Азії”.
Цей крок є обдуманою реакцією Москви на “ідеальний шторм” геополітичних чинників:
– атаки на найбільшу у світі СПГ-інфраструктуру Катару,
– блокада Ормузької протоки, які скоротили глобальні поставки.
Внаслідок цього покупці з Індії та Бангладеш змушені виходити на спотовий ринок, де ціни нещодавно різко зросли.
Індійські аналітики зазначають, що пропонуючи знижки, Кремль створює вигідні умови для країн Південної Азії, які змушені були обмежувати постачання газу у важливі сектори енергетики та виробництва добрив.
Поки повної заборони Європейським Союзом імпорту російського СПГ немає — у 2025 році країни ЄС були основними покупцями. Цей тренд зберігається, адже у березні 2026-го на країни блоку припало 49 % російського експорту СПГ при зростанні доходів Москви на 5 % до 47 мільйонів євро.
Проте з 25 квітня 2026 року запроваджується ембарго ЄС на короткострокові контракти, а до кінця 2027-го імпорт має бути повністю припинений. Як наслідок, Росія повинна терміново шукати нові ринки або зменшувати виробництво.
Лише Китай серед великих держав відкрито використовує “тіньовий флот” для перевезень санкційного російського СПГ. Кремль, заманюючи інших клієнтів щедрими знижками, прагне не тільки реалізувати накопичені запаси для підтримки економіки, а й диверсифікувати клієнтську базу, щоб уникнути повної залежності від Пекіна.
—
### Нафта
Продаж нафти марки Urals, що перебуває під ембарго ЄС (із певними винятками), а також під санкціями США і Великої Британії, є ключовим елементом економіки Кремля. Саме доходи від цієї марки закладаються в дохідну частину бюджету РФ.
Для обходу обмежень Москва використовує “тіньовий флот” і суттєві дисконти. Основні покупці — Китай і Індія:
– У 2021–2024 роках Індія наростила закупівлі російської нафти майже в 19 разів — до 1,9 млн барелів на добу.
– Пекін у той же період збільшив імпорт на 50 % — до 2,4 млн барелів на добу.
Ці держави прагматично використовують потребу Росії у нафтових доларах і встановлюють умови, що нерідко є принизливими для Москви. У зв’язку з цим Путіна дедалі частіше називають васалом Сі Цзіньпіна.
За чотири роки війни доходи Росії від продажу викопного палива впали на 27 % у порівнянні з довоєнним рівнем, причому перед загостренням на Близькому Сході ці втрати неодноразово оновлювали рекордні мінімуми.
Наприклад, у грудні 2025 року на фоні санкцій, які запровадив Трамп проти “Лукойла” та “Роснефти”, котирування на Urals обвалилися до 34,52 доларів за барель. З урахуванням виробничих витрат у межах 25–40 доларів за барель виробники майже роками працюють без прибутку.
У січні–лютому 2026 року дисконт на Urals зріс до максимуму з початку 2023 року, сягнувши 30 доларів від котирувань еталонної марки Brent. Через падіння доходів уряд РФ готувався до скорочення бюджету, але війна в Ірані надала Кремлю тимчасове полегшення.
—
### Вплив війни в Ірані
У лютому 2026 року доходи РФ від продажу нафти скотилися до нового мінімуму за період великої війни — 9,5 мільярда доларів. Проте в березні, завдяки бойовим діям в Ірані та блокаді Ормузької протоки, ситуація покращилася:
– Додатково Росія отримувала понад 150 мільйонів доларів щодня,
– Продажі Індії відбувалися вже навіть із премією, а не з дисконтом,
– Відбулося тимчасове послаблення санкцій США,
– Ціни на Urals зросли до рекордного за 13 років рівня понад 100 доларів за барель.
Це дало можливість Росії подвоїти нафтогазові надходження: у березні агресор заробив 19 мільярдів доларів.
За підрахунками Reuters, у квітні війна США та Ізраїлю проти Ірану додасть до бюджету Росії 9 мільярдів доларів. Це дозволить Кремлю, щонайменше на деякий час, відкласти скорочення бюджету. МВФ у зв’язку з різким подорожчанням нафти навіть покращив прогноз зростання ВВП Росії у 2026 році — 1,1 % замість раніше передбачених 0,8 %.
З одного боку, російський уряд в бюджеті розраховувався з ціною Urals на рівні 59 доларів, тоді як реальні котирування підскочили з 45 доларів у лютому до понад 75 доларів у березні і понад 100 доларів у квітні.
З іншого боку, МВФ та інші аналітики переконані, що:
– Вигода Росії від війни в Ірані скоріш за все буде короткочасною,
– Вищі ціни не зможуть усунути системні проблеми Москви.
Також спостерігається поступове зниження нафтових цін на тлі заяв Трампа про завершення військових дій в Ірані та очікуваного розблокування Ормузької протоки.
Олександр Коляндр з CEPA констатує: “Війна на Близькому Сході сприяє підвищенню цін на нафту, що радує Кремль. Однак це зростання може виявитися надто скромним, щоб урятувати уряд від неминучих скорочень витрат. Лише за два місяці 2026 року федеральний бюджет уже фактично розбитий на друзки.”
У Bank of Finland вважають: “Якщо зростання цін буде короткочасним, а санкції збережуться, російська економіка отримає лише тимчасове полегшення.”
Схожі оцінки озвучує й уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк. Він зазначає, що за місяць блокування Ормузької протоки Росія заробила додатково 2–4 мільярди доларів, що є скоріше “зменшенням мінуса”, ніж суттєвим плюсом.
За його словами, “у лютому росіяни отримали 9 мільярдів доларів — найнижчу суму з початку великої війни. Вони виходять із збитку, але суттєвого плюсу не досягають. У жовтні було 14 мільярдів доларів, і до цих значень вони все ще не повернулися.”
Власюк додав, що Україна відповідає на сприятливу для Росії кон’юнктуру “кінетичними санкціями” — ударами по портах Усть-Луга і Приморськ на Балтійському морі. За оцінками Бориса Додонова з Київської школи економіки, п’ять атак на ці порти призвели до недоотримання російськими експортерами майже 1 мільярда доларів за тиждень.
