Війна між Сполученими Штатами Америки та Іраном призводить до того, що США стають дедалі більш небезпечним партнером для країн Перської затоки. Удари по Ірану не лише не принесли очікуваних результатів, а й розширили географію конфлікту. Тегеран вже здійснював атаки на території Омана, Кувейту, Бахрейну та Йорданії, а нове загострення ситуації навколо Ормузької протоки створює додаткові ризики для всього регіону. Таку думку висловлює міжнародний оглядач Сем Кайлі в The Independent.
Близький Схід наразі «охоплений полум’ям». За словами оглядача, нинішню кризу значною мірою спровокували американське та ізраїльське керівництво, які не врахували уроки історії. Обмін ударами між США та Іраном ні до чого конструктивного не призвів, а лише розширив масштаб протистояння.
Колишній президент США Дональд Трамп після проведення ударів заявив журналістам: «Ми їх добряче б’ємо». У відповідь спікер іранського парламенту Мохаммад Багер Галібаф опублікував у мережі X наступне повідомлення: «Епоха односторонніх угод завершилася. Ми попереджали: або дотримуйтеся своїх слів, або заплатите ціну. Реальність уже стукає у двері».
Автор також підкреслює, що військова кампанія США не змогла змінити режим у Тегерані або швидко ліквідувати ядерний і ракетний потенціал Ірану. Натомість влада Ірану посилила свої позиції, а значна частина запасів збагаченого урану й ракетного арсеналу, ймовірно, залишилася недоторканою.
У цьому контексті очевидні паралелі з війною Російської Федерації проти України. Зокрема:
– Іран застосовує тактику та озброєння, зокрема безпілотники типу Shahed.
– Ці безпілотники раніше поставлялися Росії.
– Вони використовуються для ударів по американських базах у регіоні, а також по об’єктах у Аммані та Тель-Авіві.
Крім того, Іран підтримує кілька воєнізованих угруповань у регіоні, серед яких:
– «Хезболла» в Лівані,
– ХАМАС у секторі Гази,
– вплив має на різні збройні формування в Іраку.
Водночас, підтримка з боку Вашингтона військової кампанії Ізраїлю в Газі, як стверджує автор, змусила деякі арабські держави, зокрема Об’єднані Арабські Емірати та Бахрейн, переосмислити доцільність збереження дипломатичних відносин з урядом Беньяміна Нетаньягу.
Як історичний приклад наведено вторгнення США та Великої Британії до Іраку у 2003 році, що базувалося на помилкових твердженнях про наявність зброї масового ураження. Ця кампанія спричинила великі людські втрати, міжконфесійне насильство, зародження терористичної організації «Ісламська держава» і в кінцевому результаті посилила позиції Ірану.
Після останніх загострень Іран оголосив про закриття Ормузької протоки, крізь яку проходить близько 20% світового нафтового транзиту. У понеділок Дональд Трамп заявив, що США візьмуть на себе роль «охоронця» судноплавства в протоці й гарантуватимуть безпечний прохід неіранським суднам, стягуючи за це збір у розмірі 20%. Через невизначеність щодо роботи стратегічного маршруту ціни на нафту значно коливаються.
Звертає на себе увагу той факт, що Іран не проводив атак на Катар та Об’єднані Арабські Емірати, хоч на їхній території також розташовані американські військові бази. За оцінкою автора, це свідчить про вибіркову політику Тегерана щодо поширення конфлікту.
В арабських столицях розуміють, що іранський режим не викликає симпатій, однак останні події продемонстрували інший тривожний тренд: Сполучені Штати дедалі частіше сприймаються як союзник, чия політика породжує додаткові ризики для регіону. Саме цей аспект, на думку автора, має бути ключовим для країн Перської затоки.
Нова хвиля напруженості довкола Ормузької протоки активізувалася після того, як Іран оголосив про її закриття у відповідь на удари США. Адміністрація Дональда Трампа натомість почала готуватися до тривалого військового протистояння з Тегераном, одночасно вимагала від Ірану гарантій безпечного судноплавства, натомість Тегеран стверджував, що контроль над протокою є питанням його суверенітету.
Перед цим між Вашингтоном і Тегераном було погоджено 60-денне відкриття протоки в межах тимчасового меморандуму. Попри те, що Дональд Трамп називав майбутню угоду історичною, це тимчасове перемир’я не зняло загального напруження.
На цьому фоні екс-президент США заявив про намір Америки стати «ангелом-охоронцем» Ормузької протоки й забезпечувати безпеку судноплавства, при цьому стягуючи 20% від вартості перевезення. Ці події стали контекстом для дискусій щодо того, чи не перетворюється американська політика на Близькому Сході з гаранта безпеки в джерело додаткових загроз для своїх союзників.
