Коли 24 лютого 2022 року російські війська розпочали вторгнення в Україну, Кремль був упевнений у швидкій перемозі. Однак ці сподівання не справдилися: станом на 11 червня 2026 року війна триває вже 1568 днів — це чотири роки, три місяці та два тижні, що дорівнює тривалості Першої світової війни.
Розвиток тривалих конфліктів за власними законами
Німецький історик, професор Фрайбурзького університету Йорн Леонгард у розмові з одним із провідних німецьких інформаційних телеканалів, ntv, звернув увагу на ключові спільні риси між Першою світовою війною та війною Росії проти України. Головним із них є їх затяжний характер. За його словами, тривалі війни мають власну логіку розвитку й значно складніше завершуються, ніж короткочасні конфлікти. Вони стимулюють появу нових технологічних рішень і способів ведення бойових дій. Зокрема:
- Під час Першої світової війни виникли підводні човни, хімічна зброя та танки.
- Сьогодні ж домінуючу роль відіграють безпілотні літальні апарати (дрони) та роботизовані бойові системи.
Читайте також: Оптоволокно, кілзона та наземні роботи — як змінився фронт за чотири роки війни.
Роботизовані системи дедалі більше впливають на сучасні бойові дії.
Фото: Volodymyr Tarasov/Ukrinform/IMAGO
Ще одна характерна риса довготривалих війн — величезні людські втрати та значні матеріальні витрати. Це ускладнює можливість досягнення компромісів, адже чим більша кількість загиблих, тим складніше сторонам погодитися на поступки. Вони сприймаються як відмова від «переможного миру», який повинен виправдати всі ці втрати. У суспільства це часто розглядають як зраду пам’яті загиблих. Аналогічна ситуація мала місце наприкінці Першої світової війни й може повторюватися як для України, так і для Росії.
Читайте також: Історик: війна в Україні навряд чи завершиться новим Потсдамом.
За словами Леонгарда, у тривалих війнах сторони прагнуть виставити себе жертвами агресії, щоб легше виправдовувати втрати. Узагальнено це спостерігалося практично у всіх учасників Першої світової. Така психологічна стратегія пояснює чому агресори намагаються подати свої дії як оборонні. У поточній війні Росії проти України президент Путін неодноразово заявляє, що РФ лише захищається від західної експансії, підкреслює німецький історик.
Наслідки завершення війни можуть бути не менш кривавими, ніж її початок
Історик звертає увагу на важливу відмінність: у 1914 році держави вступали у війну без чітко визначених цілей, які формувалися вже в процесі протистояння. У випадку з Росією помітна «імперська прихильність» до попередньої політики — прагнення зберігати вплив і контроль, навіть за високу ціну.
Щодо перебігу конфлікту, Леонгард застерігає, що завершення війни може бути не менш кривавим, ніж її початковий етап. Незадовго до переговорів насильство часто зростає, оскільки сторони прагнуть продемонструвати спроможність продовжувати боротьбу. Він вважає такий сценарій цілком ймовірним і у нинішньому протистоянні.
Утримання позицій у окопах під час Першої світової війни.
Фото: akg-images/picture alliance
Перспектива подальшого конфлікту — нестійкий режим припинення вогню
Щодо подальшого розвитку подій, Йорн Леонгард налаштований досить песимістично. Він сумнівається, що Київ і Москва зможуть укласти тривалий і стабільний мирний договір. На його думку, у сучасному світі межа між війною та миром є розмитоою, а замість міцних угод часто встановлюються тимчасові перемир’я, подібно до ситуацій у Кореї та В’єтнамі. Відносини Росії та України, на його думку, можуть перейти у фазу:
- Нестабільної паузи,
- Чергових спалахів конфлікту,
- Гібридних атак,
- Диверсійних дій.
Така ситуація особливо вигідна для Росії, оскільки гальмує сталий розвиток України. Відповідно, Леонгард підкреслює, що Україні потрібні надійні гарантії безпеки та міцна оборонна система, щоб зробити вартість можливого повторного нападу надто високою.
Читайте також: Німецький історик: Путін використовує культуру як прикриття для агресії РФ.
У довгостроковій перспективі, на думку історика, можливість примирення залежить від відмови Росії від імперської політики. Без такого глибинного перетворення загроза з боку Кремля збережеться незалежно від конкретних осіб при владі. Досвід європейських країн свідчить: справжня інтеграція та примирення можливі лише після болючої відмови від імперських амбіцій. Це складний і тривалий процес, що виходить далеко за межі безпосереднього військового протистояння.
