Вибори до Конгресу Сполучених Штатів мають прояснити, які повноваження отримає Білий дім, наскільки Конгрес зможе впливати на санкційну політику та обсяги допомоги Україні, а також визначити рівень терпимості американського електорату.
«Війни починають, коли хочуть, але завершують не тоді, коли хочуть» — слова Нікколо Макіавеллі, взяті з «Історії Флоренції», залишаються актуальними і сьогодні.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже п’ятий рік. За цей час змінилися уряди й керівники, коливання світових цін на нафту та лінія фронту не лишилися незмінними. Проте залишився відкритим найважливіший питання: яким же має бути завершення цього конфлікту?
Світ знову зосереджений на ключовій даті — 3 листопада, коли американські виборці обиратимуть новий склад Конгресу. Водночас Кремль уже заявив про готовність відновити тристоронні переговори зі США та Україною після 4 листопада, однак вкотре підкреслив, що ці зустрічі матимуть «попередній характер». Таким чином навіть держава-агресор не пропонує чіткої дорожньої карти закінчення війни, а лише відкладає рішення, змушуючи світ чекати на наступні кроки. Саме відсутність визначеності у завершенні конфлікту, а не лише вироблення зброї, нині є головною загрозою — війна без чіткої кінцевої мети може стати безкінечною.
### Війна за інерцією
Наявність мети — це ще не стратегія. Стратегія полягає у розумінні, яким має бути підсумковий стан та якою ціною цей результат варто досягти. Наразі ж жодна зі сторін не має чіткого бачення. Одні виснажені, інші — втомлені. Хтось боїться бути не почутим, якщо зупиниться, а хтось не може розібратися, чого більше — страху перед Росією чи наслідків власних рішень. Коли головною метою стає уникнення відповідальності, війна перестає бути інструментом політики і перетворюється на стан існування.
Максималістичних цілей ніхто не досягне:
– Росія не отримає повний контроль над Україною і не поверне статус імперії, з якою світ розмовляє на рівних.
– Україна найближчим часом навряд чи поверне всі окуповані землі виключно військовим шляхом.
Однак ні одна зі сторін не готова публічно це визнати, тому стратегічні цілі залишаються розпливчастими. Часто легше їх вигадувати, аніж пояснювати суспільству зміни.
### Трикутник у глухому куті та Європа, що не стала четвертим гравцем
Парадокс війни полягає у тому, що героїчний опір українців застряг не тільки Кремль. У безвиході опинився й великий політичний трикутник ключових акторів:
1. США — не можуть залишити Україну без пошкодження репутації як глобального лідера, але й не можуть допомогти настільки, щоб конфлікт завершився однозначною перемогою.
2. Росія — неспроможна ні виграти, ні припинити війну, не поставивши під сумнів усі жертви.
3. Китай — вигідний спостерігач, що не готовий ризикувати західними ринками безмежно.
Раніше війна чітко демонструвала й важливість Європи: падіння України стало б прямою загрозою безпеці континенту. Втім, сам континент досі не сформувався як повноцінний четвертий учасник цієї «великий четверки». Європа фінансує боротьбу, постачає ресурси, обговорює механізми безпеки, але переважно реагує, а не задає порядок денний. Ключове свідчення — навіть Кремль визнає, що позиція ЄС може мати вирішальне значення у перемовинах. Постає питання, чи готовий сам континент взяти на себе цю роль.
### Від виборів до виборів: короткостроковий погляд на довгострокові виклики
Сучасна проблематика війни має передусім політичний характер. Чіткі межі дипломатичних дій розмиті для всіх учасників. Стратегічне довгострокове планування поступилося місцем циклу:
– від одних виборів до наступних,
– від зміни лідерів,
– від надії на економічний занепад супротивника до очікування зміни влади у чужій столиці.
Роки минають, диктатор зношується, і він вимагає «перевиборів» в інших країнах, упевнений, що особисте майбутнє лідерів цих держав визначає й долю його власної країни. Для автократії війна — інструмент закріплення режиму. Демократії ж, і в першу чергу США, живуть у режимі постійної виборчої кампанії. Саме от такі політичні цикли задають вектор подальшого розвитку війни.
Найнебезпечніше — що для багатьох політиків стабільний мир і добробут менш пріоритетні ніж рейтинги. Допомога Україні, або її скорочення, дедалі частіше перетворюється на політичний інструмент, ніж на частину стратегії. У результаті дипломатичні перипетії і несподівані наслідки війни порушують стратегічну послідовність навіть у держави, відомої своєю системністю, — Сполучених Штатів.
### Чому Вашингтон і Москва не стануть союзниками
У політичних колах США іноді виникають ідеї «великої угоди» з Росією. Це хибна ілюзія, притаманна тим, хто ніколи не мав серйозних справ із Москвою. США і Росія — це дві абсолютно різні ідеї і дві різні нації.
– Росія не прагне спільного світу, де панують кілька сил.
– Їй потрібен світ, де домінує лише одна — водночас деспотична і імперська ідеологія спирається на це бачення.
– Для Росії важливо зберегти статус царів та переможців, навіть якщо це означає великі втрати в народі.
Сполучені Штати ж пропагують демократію та багатополярність. У Москві це усвідомлюють. Хоча в окремих ситуаціях їхні інтереси можуть збігатися у прагненні швидкої домовленості та пом’якшення напруги, на шляху цих тактичних кроків стоїть Україна — держава, яка не торгує своїми цінностями, що виборола свободу і не збирається йти на компроміси.
### 3 листопада: відповіді лише на частину питань
Вибори до Конгресу США очікують майже всі:
– американці,
– політичні кола Москви,
– керівництво Києва.
Ця подія має прояснити:
1. Чи отримає Білий дім суттєву свободу в діях.
2. Чи матиме Конгрес вплив на санкції та допомогу.
3. Скільки терпіння лишилося у виборців.
Однак однозначних відповідей не буде — вибори знімуть лише частину туману невизначеності, а наступною важливою датою стануть президентські вибори у США 2028 року.
### Уроки, які світ ігнорує
Російсько-український конфлікт оголив недоліки міжнародного права — від порожніх гарантій до безсилля інституцій перед постійним членом Ради Безпеки ООН, який став агресором. Війна виявила реальну вагу держав і наміри їхніх еліт. Вона підтвердила давно відому формулу Клаузевіца: війна — продовження політики іншими засобами. Сучасність додала гірку поправку — війна дедалі частіше стає продовженням виборчих кампаній, навіть якщо ці кампанії будуються на крові.
На сьогодні світова спільнота не має суб’єкта, здатного самостійно припинити конфлікт. Це найбільш точно відображає цитата Макіавеллі: почати війну просто, а завершити — вкрай важко, бо її початок і кінець перебувають не у владі однієї особи. Розпочати війну може воля одного індивіда, а припинити — воля багатьох.
### Історичні паралелі
Були випадки, і не поодинокі:
– Перемовини про припинення бойових дій у Кореї тривали два роки, під час яких гинули люди. Угоду уклали лише в липні 1953 року — після зміни президента у США та смерті Сталіна в СРСР. Війну завершили не стратегія, а вибори і смерті лідерів.
– Тридцятилітня Європейська війна закінчилась Вестфальським миром тільки тоді, коли виснаження всіх конфліктуючих сторін зробило продовження безглуздим.
Водночас іншим прикладом є Фінляндія: втративши частину території і заплативши високу ціну за мир, вона зберегла державність, свободу та демократію. Через кілька десятиліть країна стала однією з найзаможніших і найстійкіших у Європі. Її урок полягає в тому, що навіть неповне завершення війни може стати початком тріумфу, якщо держава має чітке розуміння того, що саме захищає.
### Філософські міркування
Для України:
– Не варто чекати, що хтось інший визначить нашу стратегію.
– Необхідно перш за все сформувати реалістичну фінальну мету — не лише територіальну, а й ціннісну: збереження державності, суверенітету, демократії і життя людей.
– Як писав Сенека: «Хто не знає, до якої гавані пливе, тому жоден вітер не буде попутним».
Для партнерів:
– Європа мусить нарешті взяти на себе роль четвертої значущої сторони у великій геополітичній грі, адже її власна безпека вирішується саме зараз.
– Україні ж варто зміцнювати власну оборонну промисловість, рухатися в бік європейської інтеграції та підтримувати рівні, конструктивні стосунки з обома політичними партіями США, щоб жодні вибори за океаном не стали фатальними для нашої держави.
Для світу:
– Потрібно визнати, що війна без стратегії завершення є загрозою не лише для України, а й для глобального світового порядку.
– Якщо агресія здатна тривати роками, бо нікому це не вигідно припиняти, майбутні агресори теж це зрозуміли.
Головний урок цієї війни — мир не настає сам по собі, коли всі втомляться. Його потрібно ретельно спланувати, сформулювати і вибороти, як виборювали свободу. Завершити нинішній конфлікт на власних умовах може тільки та сторона, яка першою чітко визначить, чим саме хоче його завершити.
