Олександр Лисиця, завідувач відділення трансплантації кісткового мозку та імунотерапії лікарні “Охматдит”, зазначає: «Складні часи відкривають можливості для втілення масштабних проєктів». Незважаючи на війну та наслідки російського ракетного удару два роки тому, лікарня продовжує свою діяльність, розвивається, а кількість пацієнтів невпинно зростає.
Раніше медзаклад лікував виключно дітей, але з 2022 року “Охматдит” розпочав виконувати трансплантації кісткового мозку для дорослих пацієнтів. Паралельно з лікувальною роботою в лікарні реалізовують міжнародні проєкти, подаються на гранти та запускають перше в Україні академічне дослідження у співпраці з провідними клініками Європи і світу.
Під складними клінічними випадками, дослідженнями та інноваціями стоять особисті історії медичних працівників, які після робочого дня повертаються додому, де живуть звичайним життям з мріями та емоціями. Вони переживають обстріли, стикаються зі стресом і водночас виховують дітей.
Про діяльність відділення трансплантації та імунотерапії та будні його лікарів слухайте у подкасті BBC News Україна під назвою «Я тебе врятую».
—
### Робота на два фронти
Два роки тому після ракетного обстрілу дитячої лікарні “Охматдит” події потрапили до новин світового масштабу. Свідчення руйнувань були шокуючими: мешканці столиці допомагали прибирати завали, а діти з онкологічними захворюваннями після хіміотерапії отримували крапельниці просто на вулиці.
Основний корпус токсикології було зруйновано повністю, ще чотири будівлі лікарні зазнали пошкоджень, загинуло двоє людей. Медичний персонал мусив діяти швидко, адже лікування жодного пацієнта не могло бути припинене.
– Частина процесів відділення трансплантації та імунотерапії досі здійснюється на базі Київського міського центру нефрології та діалізу на лівому березі.
– Лікарі та пацієнти переїхали туди буквально за кілька годин після обстрілу.
– Через низку тендерних проблем, затримок та заміни документів відновлення лікарні тривало майже два роки.
– Працівники вимушені працювати у двох різних локаціях, що дуже ускладнює робочий процес і збільшує кількість чергувань.
«Команда надзвичайно втомилася працювати на два береги. Раніше було 5-6 чергувань на місяць, тепер їх – 34-35 лише нічних. Окрім цього — “дорога життя”: доставка крові, їжі, аналізів. Все це регулярно транспортовано. Керувати цим процесом доволі складно», — розповідає Олександр Лисиця.
—
### Лікування дорослих пацієнтів
Олександр Лисиця очолив відділення у 2018 році після гучного корупційного скандалу та звільнення більшості колективу. Він став на шлях відновлення і реформування служби, доводячи, що країна не повинна витрачати мільйони на закордонне лікування, адже рятувати дітей можна вітчизняними силами.
Особливо вражає історія першої в Україні неродинної трансплантації, проведеної в 2020 році, в розпал пандемії з закритими кордонами. Для хлопчика Назара команда зібрала кошти на супутні витрати, а трансплантат доставили у кабіні пілотів вантажного літака.
Сьогодні, попри війну і пошкодження лікарняних корпусів, кількість проведених трансплантацій росте, а лікарі беруться за лікування складних захворювань, у тому числі у дорослих.
– З квітня 2022 року відділення лікує дорослих пацієнтів.
– Пропорція трансплантацій 2023 року склала 50/50: 51 дорослим і 50 дітям.
– Хоч кількість дитячих пацієнтів знизилася після початку повномасштабної війни, увага до дорослого населення зберігається.
Також відділення реалізує кілька міжнародних проєктів. Зараз запускають перше академічне клінічне дослідження за участю провідних європейських та світових клінік.
– У межах цього дослідження діти з рецидивом лейкемії отримуватимуть трансплантації кісткового мозку.
– Це важлива подія як для держави, так і для медичного закладу, оскільки допомога надається на рівні провідних світових установ, таких як дитячий онкоцентр Princess Máxima (Нідерланди), Каролінський університетський госпіталь (Швеція) та клініки Німеччини, – розповідає Лисиця.
—
### Після роботи — інше життя
Під час формування команди з нуля Олександр Лисиця працював по 17-18 годин на добу. Зараз, коли процеси налагоджені, робочий день починається о 7 годині ранку і триває до 17 години.
«З серпня 2018 року до квітня 2020 ми провели першу в історії країни неродинну трансплантацію, водночас формували команду і впроваджували інноваційні методики, які не застосовувалися майже тридцять років. Для цього доводилося вносити зміни до законодавства і проявляти політичний хист», — згадує лікар.
Водночас він — батько трьох дітей, наймолодшому з яких менше року. Щодня після тяжкого робочого дня у лікарні у нього починається «друга зміна»:
– він виконує обов’язки татуся, таксиста, вчителя, психолога, кухаря тощо.
«Це, мабуть, і допомагає, бо немає часу зупинитися і впадати у розпач», — пояснює Лисиця.
—
### Усвідомлення того, що мене могло не стати
Створюючи команду, Олександр Лисиця завжди прагнув передати свій досвід і знання молодим фахівцям. Багато років він відмовлявся від відпусток, боячись залишити відділення без контролю, однак нині вчиться довіряти колегам і знаходити час для відпочинку.
Серед його співробітників — Ольга Карпенко, що виросла у селі на Чернігівщині, навчалася в коледжі, потім у медичному університеті. Її перший робочий день після інтернатури співпав із початком повномасштабної війни, і наступний місяць вона провела в окупації.
З вересня 2022 року вона працює дитячим лікарем-гематологом-онкологом у “Охматдиті”.
8 липня 2024 року, у день ракетного удару по лікарні, вона була на зміні, але вже через шість годин оглядала пацієнтів на новій локації на лівому березі Києва.
«Наступного дня, коли я поверталась прибирати розбиті шибки, усвідомила, що взагалі сталося… що мене могло не стати», — ділиться лікарка.
За її словами, з дітьми працювати простіше — їхній стан очевидний, і вони не приховують жодних симптомів. Натомість розмови з батьками про складні діагнози завжди даються важко.
Попри всі труднощі, вона почувається у “Охматдиті” на своєму місці. Якщо на початку війни розглядала варіант виїзду за кордон, то зараз ця ідея абсолютно виключена:
«Коли бачиш результат своєї праці і розумієш свою користь тут, коли спостерігаєш, що відбувається, — просто не можеш стояти осторонь і мовчати».
—
Фото та підписи до них демонструють реальні моменти життя лікарні:
– Олександр Лисиця на фоні стіни з фотографіями під час роботи у відділенні трансплантації кісткового мозку та імунотерапії.
– Волонтери, у тому числі медики, разом із працівниками екстрених служб розчищають завали зруйнованої будівлі “Охматдиту” після ракетного обстрілу.
– Олександр Лисиця під час відкриття найбільшого в Україні донорського центру, де кожен охочий може здати кров, плазму або зареєструватися в Українському реєстрі донорів кісткового мозку (UBMDR).
– Ольга Карпенко — дитячий онкогематолог “Охматдиту”, яка працює у лікарні з вересня 2022 року.
Таким чином, “Охматдит” не лише долає драматичні виклики часу, а й крокує в ногу з міжнародними медичними стандартами, вкладаючи зусилля в порятунок українських дітей і дорослих.
