Як співати про кохання в часи воєн: історія В’єтнамського музиканта, якого ув’язнили за пісні
58 років тому за те, що співав про кохання під час війни, його відправили за ґрати. Нині 81-річний Нгуєн Ван Лок, одягнений у біле, береться за мікрофон у скромному музичному клубі у передмісті Ханою. Усміхнений, він повільно постукує по мікрофону, щоб зібрати увагу десятка друзів, які насолоджуються імбирним чаєм у невеликій кімнаті.
Пісні, які слід пам’ятати
З акомпанементом гітари перша балада звучить через колонки, пристосовані для більшої аудиторії. Чорно-білі фотографії улюблених поетів і музикантів вкривають дерев’яні панелі, а кольорові скляні світильники, ніби висушені квіти, висвітлюють сцену, прикрашену золотими літерами із написами:
- “У пошуках минулих спогадів”
- “На згадку про ті дні, що вже сплили”
Цей стиль музики з В’єтнаму – меланхолічний, але ніжний, мов легкий вітерець над рисовими полями. Твори, які він виконує, поєднують у собі впливи як східної, так і західної музичних традицій – результат життя, сповненого ностальгії, болю та світлих спогадів.
Що таке “Nhạc vàng” і чому влада його боялась
Музикознавці називають цей жанр “в’єтнамською поезією у повільному темпі”, що бере мелодії з таких міст, як Париж, Детройт, Гонолулу чи Гавана. Для Лока це музика всесвітньої любові – любові між людьми, до рідного міста та природи.
Проте під час В’єтнамської війни уряд Північного В’єтнаму сприймав цю музику як загрозу. Вони вважали, що мелодії “Nhạc vàng” (буквально – “жовта музика”) занадто відволікають від революційної боротьби, а її тематика – надто романтизована й аполітична.
- Влада забороняла будь-який контент, який не був революційним.
- Музыкантів переслідували і арештовували.
- Забороняли виступи навіть у невеликих особистих колах.
Тінь ув’язнення
Лок згадує, як збиралися зі своїми друзями щовечора, курили, пили чай і співали тихі пісні. Один із таких вечорів закінчився раптовим рейдом поліції. У 1968 році його затримали разом із товаришами по гурту – це сталось після жорстокої Тетської наступальної операції, яка не принесла північним перемоги, на яку вони сподівались.
Їх звинуватили у поширенні “ворожої психологічної війни” та підтримці “корумпованої культури імперіалізму”. Проте Лок вважає це справою без доказів – лише чутками та страхом влади.
Життя у в’язниці та музика, що вижила
Узявши їх під варту у в’язницю Hoa Lo, яку американці прозвали “Гілтон Ханоя”, влада намагалась змусити музикантів співати революційні пісні. Але Лок відмовлявся, бо вірив: така музика не відображає його душу.
Як він виживав у темряві
- Співав тихо, сам із собою, щоб не збожеволіти.
- Видавлював пісні в землю, закопуючи їх немов таємниці.
- Відмовився змінювати свою любов до музики.
Після восьми років політичного ув’язнення Лок вийшов на волю у 1976 році, але боротьба за можливість співати не завершилась.
Повільне відродження і спадщина
Попри все, музика Лока залишалась з ним. Він одружився, виховав двох дітей, і навіть у найчорніші часи тримав свій образ творчої людини, завжди готової до виступу.
Його син, джазовий музикант і викладач, пригадує, що домашня музична система була ніби третім членом родини — гучною і нестаріючою компанією.
З кінця 1980-х нова економічна політика В’єтнаму дещо послабила цензуру, а “жовта музика” отримала своє невелике, але цінне відродження, особливо серед в’єтнамської діаспори.
У обличчі перешкод
Лок намагався співати у барах, відкрив кафе і клуби, але поліція не дозволяла йому виступати. Йому довелося відкривати місця знову і знову, поки останній його проєкт не закрила пандемія.
У 2017 році він виступив у театрі опери в Ханої, виконуючи ті самі пісні, які колись стали причиною його переслідувань, – це був як особистий триумф і повернення честі.
Музика, яка ніколи не вмирає
Минулого місяця в будинку у Ханої Лок разом з іншими музикантами живо виконував свої пісні. Він радо звертався навіть до шанувальника з Дубая, що приєднався до концерту через відеозв’язок, попри регіональні конфлікти.
Для багатьох цей момент – доказ того, що музика здатна пережити найгірші часи і знаходити шлях до сердець слухачів, навіть коли політичні обставини намагаються її заглушити.
Дивлячись на сцену, він зізнається, що справжня справедливість для нього – це хоча б вибачення від уряду за роки ув’язнення і пережиті гоніння. Але музика залишається його мовою – солодка, ніжна і нестерпно болюча у своїй правдивості.
Лок співає:
“Моє серце знає, що кохати означає страждати, але чому ж я все одно люблю, все одно пам’ятаю?”
