Як Демократична Республіка Конго пережила 68 хвилин футбольної ейфорії
Свято почалося з першого голу
Демократична Республіка Конго отримала приблизно 68 хвилин справжнього футбольного захвату — це майже три чверті матчу. Уже на сьомій хвилині зустрічі з Англією Лівери забили перший м’яч, і столиця країни, Кіншаса, буквально вибухнула від радості.
На численних “фан-зонах” — спеціальних майданчиках із великими екранами для перегляду матчу — тисячі вболівальників голосно кричали, махали шарфами і стрибали від щастя. На багатолюдних і зазвичай заторах дорогах Кіншаси радіоведучі втрачали голову від захвату у своїх машинах, аналогово поширюючи емоції радіо слухачам.
Навіть річка Конго, де кілька рибалок пливли на великих каное повз шумних груп глядачів, стала свідком цього справжнього футбольного захоплення. Здавалось, ніби більшість із близько 20 мільйонів кіройців відзначали цей історичний день, що транслювався з Атланти, Джорджія.
Оптимізм і віра у перемогу
На вуличних білбордах можна було побачити надписи на кшталт: “Англію можна перемогти,” що надихало гравців і фанатів на впевненість. Більше ніж годину місцеві мешканці, відомі своєю пристрастю до святкувань, насолоджувалися грою, замовляли пиво Mützig і відзначали кожен вдалий момент своєї команди.
У фан-зоні Village 243, що розміщується під відкритим небом і займає площу, порівнянну з баскетбольним майданчиком, атмосфера була насичена позитивом. Тут продавали пиво, прохолодні напої і навіть надію у вигляді кількох пляшок шампанського. Розпизнавали, що англійці були розлючені, адже вони грали дуже агресивно, що зауважив один із вболівальників.
Погляд у минуле: 1974 рік
Останній раз Конго брало участь у чемпіонаті світу 52 роки тому, тоді країна іменувалася Заїр. Пам’ять про це була далекою і непростою — команда пропустила рекордні 9 голів від Югославії, не забивши жодного у відповідь. Режим Мобуту Сесе Секо навіть погрожував не дозволити гравцям повернутися на батьківщину.
Учасник тієї команди Дьєдонне Мвапе згадує: “Ми були аматорами.” Нині ж національна команда кардинально інша. Їхні футболісти виступають у провідних європейських клубах, проходять висококласні тренування і мають всі необхідні ресурси для успішної гри.
Реалії сучасного футболу і святкування в Кіншасі
Африка залишається наймолодшим континентом світу, і більшість глядачів у Village 243 навіть не пам’ятають минулі участі Конго на ЧС. Валентіна Кінзея, 63 роки, наголошує, що у 1974 році телевізори були рідкістю, тож більшість дивилася матчі по радіо. Жан-Марк Мандала з провінції Бандунду також пригадує, як тоді люди раділи самому факту участі.
Для країни 2026 року успіх у виході до плей-оф став справжнім святом і джерелом гордості, адже вперше за довгі роки більшість африканських команд вийшли у вирішальну стадію турніру — у тому числі і Конго.
Технічні труднощі та незламний дух фанів
Серцем фан-зони Village 243 був великий екран, що працював від ноутбука і час від часу мерехтів. Вболівальники пересідали з одного місця на інше, намагаючись не пропустити жодного важливого моменту.
Проте за годину після першого голу Англія відігралася. Емоції затихли, і народ зажурився. Один із вболівальників навіть дорікав захисникам Конго за те, що вони залишали капітана англійської команди Гарі Кейна без нагляду.
Та справжнє святкування в Кіншасі не припинилося — після другого голу і програшу 1:2 гучний сигнал рогу знову підняв настрій, а присутні піднімали келихи, наливали віскі і продовжували веселитись.
Незламний дух Кіншаси
- Святкування, незважаючи на поразку, — це частина культури міста.
- Підтримка національної команди поєднує людей із різних куточків столиці.
- Футбол для багатьох став більше, ніж грою — це національна гордість і надія на краще майбутнє.
“В будь-якому випадку, ми все одно будемо святкувати,” — сказав один із фанів, загасивши сигарету, показуючи, що для них це свято є понад результатом.
