Минулої ночі Росія провела чергову масовану атаку на Україну, застосовуючи безпілотні літальні апарати та ракетні удари.
Під прицілом опинилася Києво-Печерська лавра — одне з найсвятіших місць християнської традиції та духовний центр з багатовіковою історією. Також під обстрілом опинилися культурно-мистецький комплекс «Мистецький арсенал» і ключовий поштовий хаб столиці, що порушило діяльність важливої інфраструктурної ланки цивільного життя.
Після безсонної ночі, сповненої безперервних вибухів, жителі України вийшли зі сховищ і побачили:
- розбиті куполи храмів,
- палаючі цивільні споруди,
- уламки скла, що мерехтіли в калюжах крові.
Президент Росії Володимир Путін вкотре продемонстрував, яке справжнє обличчя має його режим і в чому полягає суть цієї війни.
Цей конфлікт не стосується розширення НАТО, гарантій безпеки чи сфер впливу. Він не про жодні зручні вигадки, які використовують апологети Росії в західних столицях, коли правда виявляється надто неприємною.
Війна насамперед про знищення. Її мета — ліквідувати Україну як державу, знищити українську культуру і сам український народ, лише за те, що вони існують.
Удари минулої ночі підтверджують це знову. Києво-Печерська лавра — не військова база, а монастир. «Мистецький арсенал» — не арсенал із озброєнням, а культурний центр. Поштовий вузол — не командний пункт, а місце, через яке люди надсилають листи й посилки своїм близьким.
Ці об’єкти — не військові цілі. Це матеріальне втілення української ідентичності та мирних буднів, і саме тому війська Путіна з такою методичною жорстокістю їх знищують.
Саме це відображає справжню суть російської душі — не ту, яку на Заході асоціюють із Толстим чи Чайковським, а тьмяну, варварську складову, яка довгі століття живила імперіалізм Росії. Це душа, заснована на переконанні, що сусідні народи не мають права на власне існування, історію або суверенітет.
Путін прямо це висловив — чітко й недвозначно. За його твердженням, українці — це не справжня нація, українська культура — винахід, а українська державність — історична випадковість, яку «велика» Росія повинна виправити.
Обстріли церков і музеїв у Києві, Харкові, Одесі, Львові чи Чернігові не є випадковими втратами. Це навмисні сигнали.
Особливо це ілюструє авіаудар по драматичному театру в Маріуполі, біля якого чітко було написано літерами, видимими з неба, «ДІТИ». Це не була помилка, а свідоме послання.
Катування цивільних на окупованих територіях, викрадення українських дітей для «перевиховання» в Росії, систематичне нищення української мови й культури — це не випадкові надмірності війни, а її сутність.
Закриття Української бібліотеки й культурного центру в Москві, а також ліквідація організацій, котрі представляли українську меншину в Росії, стали лише початком.
Слід використовувати точні терміни: це геноцид. Саме так міжнародне право кваліфікує навмисне знищення національної, етнічної чи культурної групи. Росія прагне стерти Україну з карти світу, зробити так, щоб поняття «українець» зникло.
Світ уже бачив подібне раніше і сказав «Ніколи знов». Були створені міжнародні інституції, укладені договори та дані урочисті обіцянки.
Наразі світ спостерігає, як Росія вчиняє геноцид у прямому ефірі, демонструючи незаперечні та ретельно задокументовані докази.
Сліпа ненависть та злочинний екстремізм російських пропагандистів, що щоденно з теле- і радіоефірів закликають до знищення українців і нанесення ядерних ударів по західних містах, мають бути почуті й осмислені.
Попри це, на Заході все ще лунають заклики до «стриманості», політики побоюються «ескалації», а інтелектуали розмірковують над «складністю» ситуації.
Немає жодної складності. Демократична європейська країна стоїть за своє виживання проти фашистської імперії, яка заперечує право на існування України і веде війну, надихаючись навалою монгольських орд XIII століття.
Варто чітко усвідомлювати: це не лише війна України. Війна Росії проти України нерозривно пов’язана з її агресією проти Заходу, ліберальної демократії і світового порядку, що сформувався після 1945 року і ґрунтується на праві народів на самовизначення.
Путін говорить про це відкрито. Він вважає Захід занепалим, слабким і недостойним сили, яку він має. Демократію він сприймає як ілюзію, а права людини — як порожній звук.
Вірить, що право має той, хто сильний, що сильний повинен панувати над слабким, імперії мають керувати, а нації — підкорятися.
Україна ж обрала демократію замість автократії, Європу — замість примусу, свободу — замість неволі, що стала Росією.
Саме існування України як суверенної, демократичної європейської держави становить неприйнятний виклик для режиму Путіна. Через це він не може змиритися і не зупиниться, поки його не стримають.
Кожен українець, який віддає своє життя, захищаючи країну, бореться за принцип, що вільні народи мають право залишатися вільними.
Кожне місто, яке відстоює свою незалежність, захищає не тільки суверенітет України, а й саму ідею самовизначення.
Кожен акт опору проголошує, що майбутнє не належатиме тиранам.
Падіння України означатиме крах міжнародного порядку, що вже понад вісімдесят років стримує великомасштабні війни між державами.
Путін не зупиниться на українських кордонах — це підтверджує його шлях від Грузії до Криму і його відверті заяви про «штучність» держав Балтії.
Україна не просить Захід воювати замість себе. Українські військові самі жертвують життям.
Країна просить лише:
- Засоби захисту,
- Зброю для ефективної відповіді,
- Підтримку, необхідну для перемоги,
яка потрібна не для простого виживання, а для здобуття перемоги.
Бо все, що не є перемогою України, стане перемогою геноциду, імперіалізму, принципу «сила дає право» та світу, у якому сильний може безкарно поглинати слабкого.
Зруйновані вулиці Києва самі говорять про себе:
- «Ось що Росія робить із тими, хто відмовляється підкоритися»,
- «Ось що чекає кожен народ, який стане на шляху російського імперіалізму»,
- «Росія не визнає цінностей та культури інших народів»,
- «Якщо впаде Україна — ви будете наступними».
Вибір простий:
- світ, де вільні народи здатні себе захищати,
або - світ, де тирани володіють силою і панують через терор.
Україна свій вибір уже зробила, заплативши за це дорогою ціною, і не відступить.
Руїни ще димлять, підрахунок жертв триває, а Росія готує наступний удар.
Час на вагання, півзаходи і самообман вичерпано.
Україна бореться за своє існування. Вона також бореться і за ваше.
Не потурайте ілюзіям. Дійте рішуче й необхідно.
Погляди автора не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.
