Війна в Україні, незважаючи на перехід на новий технологічний рівень, і надалі підкреслює величезне значення особового складу армії. Саме піхота, а не безпілотні літальні апарати чи артилерійські системи, визначають контроль військ над територіями. Сили оборони значною мірою покращили систему активної оборони, водночас Росія, країна-агресор, продовжує робити основний акцент на живій силі та масованих штурмах.
Ворог детально вивчає ступінь укомплектованості українських підрозділів та активно використовує чисельну перевагу, виявляючи недоукомплектовані ланки.
У цьому контексті ключовим питанням залишається мобілізація в Україні. Для зміни ситуації на краще між владою та суспільством необхідно укласти новий суспільний договір, який гарантуватиме справедливість і рівність усіх громадян перед законом, зокрема у сфері виконання військового обов’язку.
Такі думки в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст і юрист Олег Симороз.
Він зазначив:
– Зведення Генерального штабу Збройних Сил України свідчать про суттєве зростання втрат ворога, які нині перевищують 2 тисячі осіб на добу. Водночас просування російських військ фактично зупинилося. Так, статистика жовтня свідчить, що за місяць Сили оборони звільняли більше територій, ніж ворог встигав захоплювати. Чи означає це, що жива сила втратила ключову роль для ворога?
– Жива сила, на жаль, завжди зберігає критичне значення, тому про її зниження ролі говорити поки що зарано, особливо у цій війні. Контроль за територіями залишається за піхотою. Водночас у ході бойових дій спостерігаються зміни тенденцій: артилерія вже відіграє другорядну або навіть третю роль, тоді як ударні безпілотники та діпстрайки по логістичних вузлах ворога набирають велику вагу.
– В даний момент Росія опинилася у невизначеній ситуації щодо використання особового складу. Це зумовлено рядом факторів, найбільш вагомим з яких є суттєве вдосконалення активної оборони українських військ. Вони зайняли позиції в активній обороні, укріпилися та підготували оборонні споруди на багатьох критичних напрямках, що дає відчутні результати.
За даними Генштабу, кількість знищеної ворожої бронетехніки є незначною — не через недостатню спроможність ЗСУ, а через рідкостне застосування цієї техніки самим ворогом. Щодо цього Олег Симороз висловився так:
– Я не вважаю, що Росія страждає від нестачі бронетехніки, адже її виробництво та постачання тривають активно. Проблема полягає в стані цієї техніки на передовій. Живучість танків та бойових машин піхоти впала до критично низьких показників з обох сторін. Раніше для знищення бронетехніки необхідно було застосовувати дороговартісні протитанкові комплекси, артилерію, кориговані дрони, проводити масштабну аеророзвідку. Нині ж дрон за ціною близько тисячі доларів може знищити новітній танк вартістю мільйони доларів.
Відтак, ефективність бронетехніки значно знизилася: вона є дорогою у виробництві, проте не забезпечує належного бойового результату, швидко виходить з ладу та не виконує завдань на полі бою у повній мірі. Війна сьогодні дедалі більше ведеться за допомогою дронів та піхотних підрозділів, які риють окопи, тунелі, фортифікаційні ходи, формуючи оборону на лінії зіткнення. Танки і артилерія працюють здебільшого з укритих позицій.
Щодо планів ворога збільшити мобілізацію та потенційне подвоєння особового складу на фронті експерт сказав:
– Збільшення живої сили може мати істотний вплив, але все залежить від того, наскільки добре ми підготуємося та як забезпечимо армію резервами, аби ефективно тримати активну оборону.
Сьогодні Україна зіштовхується з проблемою комплектації не лише резервних, а й регулярних підрозділів. Фортифікаційні споруди, ударні дрони, артилерія дійсно підвищують обороноздатність, але ключове – це люди. Ворог наразі має складнощі з просуванням, але йому відомо про слабкі місця в ланках піхоти через недокомплектацію, що дозволяє нарощувати особовий склад та досягати тактичних успіхів, як це було, зокрема, в районах Бахмута та Авдіївки.
Важливість забезпечення достатньої кількості особового складу в оборонних підрозділах (яких може бути менше за кількістю, ніж наступальних підрозділів) надзвичайна. Виконання цієї умови є гарантією стабільного утримання позицій.
Тактика ворога залишається традиційною: якщо пряме штурмування не дає результату, мобілізація посилюється, а втрати живою силою компенсуються новими військовими. Історія з Бахмутом є прикладом, коли через масовані втрати вони все ж захопили місто. Тоді нестача людей на бойових посадах була особливо відчутною.
Наразі нагальна задача — готуватися до таких викликів вчасно. Проте, за словами Олега Симороза, влада досі не ухвалила адекватних кроків у цьому напрямку. Питання мобілізації потребує суттєвих змін в управлінських підходах, підвищення заробітних плат в армії (які знову не враховані у проєкті бюджету) та посилення мотивації.
Ворог, користуючись тоталітарним режимом, продовжує мобілізувати з широким розмахом, навіть звільняє з в’язниць осіб з агресивною поведінкою. З цим у нього немає значних проблем.
Український боєць є краще навчений, більш мотивований і має бути краще забезпечений. Саме про це повинна думати влада. Однак аналіз подій у парламенті свідчить про відсутність належної уваги до цього питання. Це може стати дуже серйозною проблемою.
– Вся зовнішньо- і внутрішньополітична діяльність, енергетичні питання — усе йде на другий план порівняно з армією. Не буде армії – не буде держави.
Наступне надважливе питання — мобілізаційні процеси в Україні. Наша громадськість майже повністю не сприймає дії центрів територіальної комплектування (ТЦК). Симороз наголошує:
– Необхідно терміново вжити заходів для підвищення мотивації людей. Одним із ключових аспектів є справедливість у державі. Вона повинна відчуватися у суспільстві. Це стосується, зокрема, мобілізації, умов служби та загального устрою. Наприклад, посадки топ-корупціонерів мають бути реальними. Нині створюється ганебна практика виходу під сміхотворні застави, що демотивує населення. Люди не бачать справедливості та втрачають бажання служити, що призводить до зростання соціальних конфліктів.
– Ситуація не стане ідеальною, але держава має робити максимальні кроки для її покращення, особливо у воєнний час. Зокрема, можна скасувати грошові застави для топ-корупціонерів — це абсолютно реальне рішення в правовому режимі воєнного стану. Однак цього не роблять через вплив багатьох політичних груп у парламенті.
– Люди розуміють і бачать корупційні схеми: як деякі уникають мобілізації, купують документи, живуть краще за решту населення.
Через це легко створити настрої, подібні до тих, що були у Петропавлівській Борщагівці, де виникали конфлікти. Держава ж не демонструє курсу на справедливість і прозорість цих процесів, що відверто погіршує ситуацію.
Проблеми мобілізації та комплектування армії не можуть розв’язуватися самостійно без належного суспільного договору, який гарантував би цю справедливість. Без нього навіть системні зміни в бронюванні підрозділів чи інші технічні нововведення не дадуть потрібного ефекту.
Ворог наразі активно проводить мобілізацію, збільшуючи особовий склад, в той час як Україна відчуває гострий брак військовослужбовців на бойових позиціях.
Що ж до самостійних рекрутингових зусиль у деяких підрозділах ЗСУ, які залучають нових бійців напряму, Олег Симороз відзначає:
– Цей шлях є ефективним, оскільки існують підрозділи, куди люди йдуть свідомо і без страху. Прикладами є невеликі підрозділи у ТЦК, які формують позитивний імідж. Однак ці центри працюють з демотивованими резервістами, що живуть стереотипами та мають низький моральний дух.
В якості прикладу він навів ситуацію в Петропавлівській Борщагівці: люди, які у момент призову хотіли служити в корпусі “Азов” — добре відомому підрозділі з позитивними відгуками, — дуже швидко змінили свою думку і вирішили втекти.
Це віддзеркалює загальний стан суспільства — без справедливого суспільного договору та на тлі розчарування мобілізація та комплектування залишаються проблемними.
В багатьох центрах комплектування робиться невірний вибір, але в більшості випадків альтернативи просто немає: люди демотивовані та прагнуть ухилитися від служби.
Тому робота рекрутингових центрів, які намагаються створити сприятливі умови і зміцнити суспільний договір у межах окремих підрозділів, часто губиться на фоні загальнодержавної зневіри.
Отже, вирішення проблем мобілізації є комплексним завданням, що потребує системного підходу. Без належного суспільного договору рекрутингові центри не зможуть повністю виконати свою функцію, хоча й мають потенціал підвищити якість комплектування, якщо такі умови будуть створені.
—
Читайте нас у Telegram та Viber або завантажте застосунок для отримання оперативної інформації.
