Вигнані, але не покинуті: Як сім’ї депортованих знайшли новий дім у горах Коста-Ріки
Колись модерний салон краси у Азербайджані, яким володіла Вусала Юсіфова, перетворився на простору кухню з ароматом свіжозвареної кави. Тут запах лаку для волосся змінився на запах кави, а посеред кухонного приладдя та дитячих книжок Вусала працює разом зі своєю 9-річною донькою Інжі, яка стала її помічницею. Чоловік Вусали допомагає клієнткам мити голову, піднімаючи їх над ванною, адже нове життя далеко від розкішних салонів вимушує адаптуватися.
Дорога вигнання: як сім’ї опинилися в Коста-Ріці
Родина Юсіфових опинилася серед перших, кого депортували згідно з масовою програмою депортацій адміністрації Трампа. Їх затримали під час нелегального переходу кордону між Мексикою та Сполученими Штатами, після скасування зустрічей щодо отримання статусу біженця. Маленька Інжі випадково застрягла у колючому дроті, що привернуло увагу прикордонників.
За даними Інституту міграційної політики, наразі близько 15 000 мігрантів були відправлені до незнайомих їм країн, серед яких Панама, Камерун, Південний Судан та інші. Родина Юсіфових на прикладі 200 осіб, що прибули минулого року в Коста-Ріку, пройшла через кількамісячне перебування у тимчасовому таборі утримання. Проте сьогодні вони належать до небагатьох сімей, яких зустріли з відкритими обіймами у Монтеверде — гірському містечку на північному заході Коста-Ріки.
Громадська підтримка та нові можливості
Місцеві мешканці, експатріанти та пацифістські квакери об’єдналися, щоб підтримати депортованих:
- забезпечили житло;
- допомогли дітям піти до школи;
- пропонували роботу, де це було можливо.
«Ми прагнемо поступово дозувати їм можливості, щоб вони не залежали від чужої допомоги постійно», — розповідає Даніель Хентшл, мешканець Монтеверде, який разом із дружиною підтримує родину Юсіфових.
Вусала зізнається, що ці люди стали для неї справжніми друзями, з якими вона відчуває тепло і підтримку. Проте майбутнє залишає багато питань: місто підписало угоду приймати понад 25 депортованих щотижня, і вже не всі бачать, як довго зможуть далі підтримувати таких дивних прибульців.
Життя поза межами утримання: перші кроки до свободи
Коли сім’ї прибули торік, їх помістили у перебудовану фабрику олівців поблизу кордону з Панамою. Там їх паспорти конфіскували, а умови утримання були надзвичайно суворими: величезні бараки, обмежений доступ до освіти та охорони здоров’я.
Через жахливі умови у таборі принаймні шестеро учасників знайшли можливість втекти. Після критичних звітів омбудсмена Коста-Ріки і міжнародних позовів влада змушена була звільнити депортованих із варіантом залишитись або поїхати.
Переважна більшість повернулися до своїх країн, але деякі подали на притулок всередині країни або отримали спеціальний статус, що дозволив знайти роботу та жити більш-менш самостійно.
Як каже Герман Смірнов, російський депортований:
- «Уявіть, що вас висилають до Росії без документів, грошей, знання мови і країни»;
- «Вам кажуть: «Роби що хочеш». Як би ви відреагували?»
- Сам він утік після того, як став свідком порушень на виборах і вибору — або тюрма, або фронт у війні в Україні — вирішив втекти з сім’єю до США, але був відправлений до Коста-Ріки.
Коста-Ріка: країна другої надії
Коста-Ріка, відома своїм миролюбним статусом (вона взагалі відмовилась від власної армії), стала новим притулком. Монтеверде — містечко, засноване американськими квакерами у 1951 році, що уникали служби в армії, тепер приймає тих, хто шукає мир і безпеку.
Квакери відомі своєю допомогою і підтримкою спільнот. Вони вкладають сили у збереження природи, розвиток освіти і, тепер, у допомогу депортованим. Цього року вони змогли забезпечити житло та харчування шістьом сім’ям.
Також люди з Монтеверде намагаються відновити відчуття свободи новоприбулих, подарувати їм хоча б ковток спокою після душевних та фізичних випробувань.
Кроки до нової реальності
- Облаштування житла і базова підтримка;
- Відвідування місцевих шкіл дітьми;
- Початок працевлаштування та інтеграції в громаду.
Однак не всі залишаються надовго: деякі сім’ї повертаються до США, інші шукають притулок в інших країнах, лише кілька обрали стійкий побут у Коста-Ріці.
Пошук дому в новій країні: історії надії і страху
Для Смірнова і його родини Коста-Ріка відкриває нові можливості: робота тренером у місцевому спортзалі та охоплення культурою країни шляхом вивчення іспанської мови. Та це поки що лише невеликий крок на довгому шляху адаптації.
Вусала, яка колись робила химерні яскраві фарбування в Азербайджані, тепер змушена задовольнятися природним стилем, який полюбляють мешканці Монтеверде. Вона зізнається, що буває нудно і вона прагне більшого творчого простору.
Однак проблеми зі здоров’ям, пов’язані з обмеженим доступом до медичної допомоги після закінчення урядового дозволу на безкоштовні послуги, додають тривоги.
Хоча сім’я Юсіфових не може повернутися до Азербайджану через політичні переслідування чоловіка, вони все ще бережуть надію одного дня легально повернутися до Америки.
Водночас квакери та місцева спільнота розуміють, що їхні можливості скоро будуть вичерпані, тому родини шукають власні шляхи та рішення для життя далі.
Маленькі радощі великого переходу
Навіть дитина сім’ї Смірнових, семирічний Тимур, починає бачити красу нового дому — малює тварин Монтеверде та прапор Коста-Ріки. На запитання, як йому тут, хлопчик тихо посміхається і відповідає англійською: «Це ідеально».
