Президент Росії Володимир Путін опинився під посилюючим тиском через нездатність країни досягти значних успіхів у війні проти України. Все більше свідчень вказує на те, що частина еліт, наближених до Путіна, починає визнавати — він веде Росію до своєрідної «спіралі занепаду».
Про це в ексклюзивному інтерв’ю для Independence Avenue Media, партнерів «Апострофа», розповів Гленн Корн — колишній високопосадовець ЦРУ, який працював у Росії під час правління Путіна, а нині професор Інституту світової політики та аналітик з питань національної безпеки, Росії, Євразії, Туреччини, Каспійського регіону та Середньої Азії.
Корн наголосив на важливості уникнення помилок, які США допустили на початку 1990-х років. Він підкреслив необхідність вже нині розпочати роботу з потенційними наступниками Путіна та встановлювати контакти з тими, хто може прийти до влади в Росії після його відходу.
— Нещодавно державний секретар Марко Рубіо заявив, що ця війна не може завершитися військовою перемогою будь-якої зі сторін — ні Росії, ні України. Чи погоджуєтеся з тим, що ситуація на фронті нині безвихідна?
— Українці вже давно усвідомили, що не хочуть продовження цієї війни, яку вони не розпочинали, бо відповідальність за агресію лежить на Росії. Тому я вважаю, що Марко Рубіо правий. Вкрай важливо переконати Володимира Путіна, що військовою силою йому не вдатися досягти перемоги та що лише компроміс може завершити цей конфлікт.
Москва наразі не готова йти на жодні значущі поступки заради припинення бойових дій. Водночас Україна неодноразово заявляла про готовність до окремих компромісів, щоб припинити кровопролиття. Коли президент США висловлює прагнення завершити війну, слід розуміти, що саме українці, які зазнали найбільших втрат, прагнуть миру можливіше за всіх.
Проте слід додати, що українська сторона чітко заявляє про небажання капітулювати або віддати Путіну все, чого він вимагає. Вони відмовляються приймати умови, нав’язані Москвою, оскільки не бачать у них підстав.
Україна демонструє перемоги на тактичному рівні, завдає росіянам значних втрат і утримує оборону. Пам’ятаємо, що ще в грудні минулого року у Вашингтоні поширювали думку про швидке падіння українського фронту та необхідність поступок. Проте українці знову підтвердили свою здатність триматися. Насправді їхнє становище кращіше, ніж вважали багато експертів у США та Європі.
Хоча Україна й хоче припинення бойових дій і готова до певних компромісів, вона не погоджується на всі вимоги Путіна — і ми маємо підтримати її у цьому рішенні.
— Західна преса все частіше посилається на анонімні джерела в Кремлі, що стверджують: Путін щиро вірить у власну здатність перемогти й планує новий наступ пізніше цього року. Ви працювали в Москві і краще за багатьох розумієте, як функціонує оточення Путіна. Чи варто очікувати, що хтось зможе переконати його у протилежному?
— Вважаю, що Путін давно перебуває в інформаційному вакуумі та ізольований від реальної картини. Саме тому у лютому 2022-го він припустився стратегічної помилки, розширивши вторгнення в Україну. Це дорого коштувало як йому особисто, так і російському суспільству — життями, економічним станом країни, яка нині перебуває у критичному становищі, та міжнародною репутацією.
Раніше він міг залишити спадщину лідера, що сприяв відновленню Росії після хаосу 1990-х. Якби війна не розпочиналася або була припинена раніше, Путін міг би запам’ятатися як політик, який приніс країні значний позитив.
Натомість нині йдеться про спадщину проваленого лідера, рішення якого диктувалися особистим его і владолюбством. Люди в його найближчому оточенні, на жаль, часто не готові говорити йому правду — саме це я спостерігав під час роботи в Росії.
Проте існують люди, здатні впливати на нього. Найвирішальнішим чинником сьогодні є президент США. Якщо Путін побачить, що президент Трамп, який неодноразово надавав можливості для угод і демонстрував прагнення бути нейтральним посередником у мирних переговорах, проявить втому від обману й маніпуляцій, це може стати сигналом для Путіна й його кола.
Оточення Путіна серйозно стурбоване можливістю повної підтримки США України і посиленням санкційного тиску. Це означає, що існує вагомий голос впливу, який може змінити позицію Кремля.
— Чи маєте ви впевненість, що Трамп дійсно зробить цей крок? Крім того, наскільки Кремль і сам Путін поважають американські президентські інституції, особливо президентство Трампа? Враховуючи, що вони вважають США головним ворогом, чи будуть вони слухати?
— Думаю, що дійсно будуть, адже росіяни розуміють лише мову дій. Згадайте жовтень минулого року — президент Трамп скасував поїздку до Будапешта через агресивну поведінку Сергія Лаврова і низку заяв з російського боку. Саміт не відбувся, а США ввели додаткові санкції проти російських енергетичних компаній.
Цей крок викликав паніку в Росії, і Путін невідкладно направив до Вашингтона посередника Кирила Дмитрієва для врегулювання конфлікту. Це ясно свідчить про страх Кремля перед подальшим загостренням санкцій.
Росія розуміє, що США залишаються найпотужнішою країною світу. Коли Америка діє рішуче, її рішення мають серйозні міжнародні наслідки. Ми бачили це на прикладі Венесуели та Ірану.
Отже, якщо США продемонструють готовність нарощувати економічний тиск і посилювати ізоляцію Москви, це стане потужним сигналом, якому в Кремлі доведеться приділяти увагу.
— Щойно ви зазначили, що Путін фактично знищив власну спадщину і веде країну до спіралі занепаду. Чи усвідомлюють це російські еліти, і як, на вашу думку, вони можуть реагувати на цю кризу?
— Я впевнений, що серед найближчого оточення Путіна є ті, хто розуміє ситуацію, але страх і недовіра в Кремлі дуже високі. Російська система побудована на взаємному страху, і ніхто нікого не довіряє. Будь-яке проявлення непогодження може швидко призвести до репресій.
Можливий перелом настане тільки тоді, коли розчарування та незадоволення сягнуть піку, що спонукатиме до колективних дій проти чинного режиму. Цього Путін боїться найбільше. Історія Росії пам’ятає подібні моменти, коли оточення царів чи комуністичних лідерів усвідомлювали помилки і прагнули змін, які врешті здійснювалися.
Втім, наразі Кремль вважає, що зможе просто перечекати тиск Заходу. Війна в Україні, на думку російського керівництва, може затягтися, але Росія вийде з неї, зокрема, переживши Європу і США. Саме цього не можна допустити.
— Нещодавно ми спілкувалися з Джоном Гербстом, колишнім послом США в Україні. Він вважає режим Путіна істотно ослабленим і не виключає його падіння ближчим часом. Чи був би для вас таким розвиток несподіваним?
— Ні, я припускаю будь-які сценарії. Згадайте 1991 рік — напередодні розпаду СРСР багато хто не очікував на швидкі зміни, як і у 1917-му році в час Лютневої революції. Усі були шоковані масштабами та швидкістю подій.
Росіяни — витривалий народ, але мають межі. І еліти, що оточують Путіна, також не безмежні у своїй витривалості. Чим більше вони страждають і бачать перспективи для майбутніх поколінь, тим ближче вони до цієї межі.
Путін і далі ігнорує довгострокові інтереси народу, і дедалі більше росіян починають це розуміти.
— Наскільки далеко ми зараз від потенційної критичної точки?
— Цього передбачити надзвичайно складно. Уже кілька разів оголошували крах Росії — у 2022-му й 2023-му, але він не стався. Тому слід утримуватися від надмірних прогнозів.
Натомість потрібно покладатися на стійкість Заходу, послідовність у підтримці України і демонстрацію рішучості перед обличчям російської агресії. Якщо ситуація в Росії зміниться, Захід має бути готовим налагодити швидкий і ефективний діалог з новим політичним керівництвом в Москві, яким би воно не було, аби побудувати стабільніші відносини після відходу Путіна.
Варто пам’ятати приклад Фіделя Кастро, який довго протримався на Кубі, переживши кількох президентів США. Отже, ми маємо робити ставку саме на власну стійкість.
— Які сьогодні найбільші вразливі місця для Путіна і його режиму, особливо в умовах внутрішніх еліт? Звідки може походити внутрішній тиск і які сигнали варто враховувати?
— Ключовою проблемою є економіка і вартість війни, яку сплачують еліти. Поки що оборонно-промисловий комплекс отримував прибутки, але цивільна економіка зазнала серйозних втрат.
Зростає невдоволення через поганий стан освіти, медицини, соціального забезпечення й інфраструктури. Багато росіян уже добре розуміють реальну ціну війни і довгострокові наслідки для країни.
Отже, саме економічний тиск на Кремль має стати каталізатором: або для завершення війни, або для потенційного краху режиму. І це — той чинник, якого Путін має найбільше боятися.
— Як США слід готуватися до можливого розвитку подій у Росії, яким би він не був?
— Вкрай важливо діяти з набагато більшою злагодженістю, ніж на початку 1990-х, і бути готовими до комунікації з тими, хто потенційно може прийти до влади в Росії.
Ми маємо вивчати широкий спектр можливих лідерів, навіть тих, хто не користується популярністю в американському політикумі. Якщо вони опиняться при кермі, а ми зможемо налагодити з ними більш стабільні відносини, це сприятиме завершенню війни і покращенню двостороннього діалогу, хоча б на мінімально прийнятному рівні.
Також слід посилювати єдність із партнерами по НАТО. Що б не сталося в Кремлі, наступникам Путіна має бути ясно, що спроба розділити США і Європу — безперспективна.
Водночас можна очікувати тиск з боку деяких союзників із вимогами розколу Росії. Це спровокує дискусії щодо наслідків можливого краху режиму, адже історія Росії свідчить про жорстокі внутрішні конфлікти, що можуть виникнути в такому випадку.
Потрібно вагомо оцінювати ризики повторення трагічних сценаріїв, пов’язаних із громадянською війною 1917-го року, яка була надзвичайно кривавою і руйнівною.
— Коли йдеться про настрої в Кремлі, особливо виділяють слово «страх». Ви помічаєте цей страх у поведінці Путіна та його оточення: придушення інакомислення, обмеження інтернету, підвищені заходи безпеки. Звідки походить цей страх? Наскільки він виправданий? І чи зможе Захід використовувати цей страх у своїх стратегіях впливу?
— Історично російські лідери живуть у страху, адже їх влада побудована на контролі, а не на демократичній легітимності. Як приклад, реформи Горбачова, спрямовані на послаблення контролю, призвели до втрати ним влади і розпаду системи.
Російські керівники активно створюють потужні спецслужби і «преторіанську гвардію» для захисту від внутрішніх загроз. Вони характеризуються ксенофобією, яка широко поширена й серед населення через історію постійних зовнішніх вторгнень і загроз.
Кремль ефективно експлуатує цей страх, поширюючи пропаганду про нібито загрозу з боку НАТО та використання України як плацдарму для наступу на Росію — повну дезінформацію, що знаходить відгук у свідомості багатьох росіян.
Страх перед зовнішньою загрозою, посилений згадками про Велику Вітчизняну війну, наполеонівське вторгнення та монгольське ярмо, став глибоко укоріненим у суспільній свідомості.
Особисто я не вважаю ці страхи реалістичними. За свою кар’єру жодного разу не чув про плани США на військові дії проти Росії. Однак Кремль активно підтримує цей наратив.
Крім того, страх перед хаосом є однією з головних внутрішніх пропагандистських стратегій — нібито інакше країну спіткає згубний розпад, повернення до «лихих 1990-х», що залишається болючим спогадом для багатьох росіян.
Отже, страхів у російському суспільстві достатньо. Путін, на мою думку, теж відчуває свої власні страхи. Він розуміє, що не є настільки популярним і всесильним, як хоче показати світу.
Ця жорстока система може зламатися в будь-який момент, що може мати катастрофічні наслідки для нього особисто і залишити надзвичайно негативний відбиток на його політичній спадщині.
