Українсько-російські переговори, судячи з усього, зайшли в глухий кут. Це підтверджує, зокрема, опосередкований удар по Новоросійську 2 березня. Імовірність проривів у найближчому майбутньому є практично нульовою. Водночас роль Сполучених Штатів у цих перемовинах безпосередньо залежатиме від завершення військового конфлікту в Ірані. Крім того, слід уважно відстежувати можливу появу Китаю в іранському форматі переговорів — передбачуване залучення Пекіна майже напевно означатиме подальшу його участь і в українсько-російському треку.
Головними вигодонабувачами нинішньої геополітичної ситуації виглядають Ізраїль та Росія. Перший отримує переваги через руйнування іранської економіки та консолідацію арабського світу проти Ірану. Росія, своєю чергою, отримує додаткові дивіденди у вигляді зростання цін на нафту.
Дії керівництва Ірану мають доволі просту логіку — зберегти чинний режим. Сценарій, подібний до венесуельського краху, нині здається майже фантастичним. На відміну від Венесуели, іранський режим має глибоку ідеологічну базу, а його правляча еліта по-справжньому вірить у свою ідеологію. Без масштабного зовнішнього втручання, зокрема наземної операції, яка призведе до повалення режиму з подальшими масштабними репресіями, уявити собі падіння влади в Ірані складно. Відтак можна стверджувати, що рішення про короткострокову війну або ґрунтувалися на недостовірних розвідувальних даних, або були продиктовані суб’єктивними волюнтаристськими міркуваннями.
Щодо стратегічних варіантів Трампа в конфлікті з Іраном, можна виділити три ключеві сценарії:
1. Протягом місяця зруйнувати режим шляхом авіаударів, що, втім, має низьку вірогідність успіху.
2. За місяць ліквідувати основний економічний потенціал Ірану та оголосити перемогу, хоча іранська влада, найімовірніше, теж оголосить власну перемогу. Це наразі є найбільш імовірним сценарієм, незважаючи на політичні ризики всередині США та можливі репутаційні втрати.
3. Розпочати масштабну наземну операцію, але така опція буде прийнята лише в разі підтвердження від військового командування, що конфлікт буде короткотривалим.
Трамп розпочав цей військовий конфлікт із трьох фундаментальних причин: отримати контроль над нафтовою та газовою галуззю Ірану, посилити свою позицію на переговорах із Китаєм і покращити власний політичний рейтинг. Для досягнення цієї мети потрібен перший або третій сценарій на вибір. Важливо підкреслити, що на кону стоїть імідж Сполучених Штатів не лише на Близькому Сході, а й у всьому регіоні.
Окрему увагу слід приділити впливу Китаю, який також не зумів чинити тиск на Іран у питаннях Ормузької протоки та ударів по нафтогазовій інфраструктурі монархій Перської затоки. Іран без сумніву перетворюється на міжнародну парію, проте поки що ані Росія, ані Китай не рвуть дипломатичні стосунки з цією країною. Обидві держави розглядають можливість виступити як посередники в конфлікті. Наразі більше шансів стати таким посередником має Китай, особливо якщо США дотримуватимуться другого сценарію.
Узагальнюючи, українсько-російські переговори наразі не демонструють ознак просування, а події в Ірані та позиції великих світових гравців, зокрема Китаю та США, будуть мати визначальне значення для подальшого розвитку ситуації як у регіоні, так і на глобальному рівні.
